Шановні добродії та всі, кого цей лист може стосуватися!
Я, Чернига Лідія, громадянка України, жителька селища Білики Кобеляцького району, громадський діяч (за версією районної газети «Колос»), волонтер проекту «Зелена сільська школа», звертаюсь з відкритим листом до жителів білицького Подолу для ведення публічного діалогу щодо ситуації з водогоном, який будується в мікрорайоні.
Дорогі односельчани!
Без перебільшення хочу сказати, що цей довгоочікуваний всіма нами водогін, я вважаю, своєю «хрещеною дитиною». Дозвольте дещо пояснити. Коли влітку 2014 року громадська активність щодо діяльності промислового свинокомплексу в Біликах набула потужної підтримки Валерія Головка (на той час ще депутата Верховної Ради, а на сьогодні — голови Полтавської ОДА), на одній із його зустрічей з білицькими активістами в Будинку культури я запропонувала дослідити в Полтавському науково‑технічному центрі метрології, стандартизації та сертифікації воду з мікрорайону Поділ, аби розставити всі крапки над «і» у питанні забруднення підземних вод внаслідок діяльності свинокомплексу. Оскільки для «чистоти експерименту» необхідно було відібрати не менше п’яти зразків по внутрішньому периметру мікрорайону із залученням лаборанта, то сума до оплати склала близько 11 тисяч гривень. Пан Головко відгукнувся на прохання фінансової підтримки, а депутат обласної ради Геннадій Коваленко надав транспорт для оперативної доставки відібраних зразків води в лабораторію. Нагадаю для подолян, що вода була відібрана у громадян Миколи Ананенка, Олега Педченка, Володимира Педченка, Миколи Бровка та з криниці загального користування по вулиці Дніпропетровській (Чуб, Булгакова, Панасенко, Костенко та ін.). З отриманих протоколів стало ясно, що ніякого техногенного забруднення, крім природного фону, у воді немає, а загальний висновок звучав так: «Без попереднього очищення вода не придатна для пиття». Коли згодом на засіданні депутатської комісії з паливно-енергетичного комплексу та надр мені, за підтримки того ж таки депутата обласної ради Геннадія Коваленка, вдалось продемонструвати вищезгадані протоколи досліджень, голова комісії Олександр Залужний висловив дуже важливу, можна навіть сказати історичну, для білицьких подолян думку: «Підприємство «Ясні Зорі» в рамках соціальної відповідальності бізнесу має побудувати в мікрорайоні водогін». Ця ідея і лягла в основу публічного договору між Білицькою селищною радою та підприємством, яке в той період очолював Ігор Михайлюк. На той час селищним головою була обрана «самовисуванка» Ірина Чорна, яка не справившись з навантаженням, склала повноваження, внаслідок чого виконуючою обов’язки селищного голови стала Наталія Левонтівцева, депутат і секретар ради. Саме за її гнучкої стратегії діалогу з новопризначеним генеральним директором ТОВ «Сільські Традиції» Юрієм Грушевським було досягнуто першого значного результату: у мікрорайоні Поділ була побудована артезіанська свердловина та встановлена водонапірна башта. Задекларована підприємством готовність фінансувати другу чергу будівництва, власне водогін, припала на вибори селищного голови. Ним став Юрій Латиш, який не справився з виконанням публічного договору з боку селищної ради, тим самим відкинувши будівництво водогону на невизначений термін.
Ішов час. Білицький «свиномайдан», відпрацьований під політичне замовлення, призупинив діяльність промислового свинокомплексу та унеможливив подальше виконання публічного договору з будівництва водогону в мікрорайоні Поділ. Але вже влітку цього року за фінансової підтримки депутата обласної ради Сергія Жука та за новим проектом, профінансованим з білицького бюджету, на Подолі таки починається будівництво водопровідної мережі. Щоправда, її протяжність вдвічі менша, ніж за оригінальним проектом публічного договору. Та все ж жителі мікрорайону і цьому раді, бо завжди можна добудувати при наявності коштів. Однак на сходці жителів мікрорайону, яка відбулась на дитячому майданчику в присутності селищного голови Юрія Латиша, заступника Сергія Петрова, директора комунального підприємства «Старт» Сергія Китайгори та представника підрядника, виникло багато запитань до нового проекту. Одне з них я адресувала селищному голові. Дослівно: «Юрію Петровичу! Водогін — це лінійна споруда. Де будемо брати воду?». На що останній не дуже впевнено сказав, що збудована «Сільськими Традиціями» свердловина обов’язково буде наша!
Пройшло ще зо два місяці, коли на повторне моє запитання про долю свердловини Юрій Латиш повідомив, що, мовляв, заступник генерального директора «Сільських Традицій» Роман Калатур «морочить» йому голову. Тоді я знову запитала про ту судову справу «ДАБІ проти Білицької селищної ради», яка з Полтавського адміністративного суду потрапила вже до Харківського апеляційного. І відмітила цікаву тенденцію: селищний голова на сьогоднішній день не знає про долю декларації на початок будівництва свердловини, з якої планує надавати воду подолянам. Є ще один цікавий епізод у цій заплутаній історії: земельна ділянка площею 0,1 га, на якій розміщена багатостраждальна свердловина, 28.09.2016 року була зареєстрована чомусь не в державній реєстраційній службі в Кобеляцькому районі, а в Карлівському комунальному підприємстві по наданню відповідних послуг. І в чому «прикол»? Може, у тому, що наш селищний голова «вольно чи невольно» попав під вплив якогось політичного сценарію, де не він головний актор, не сценарист і не режисер? Тоді, Юрію Петровичу, можливо, варто прислухатися до голосу здорового глузду і повернутися обличчям до людей, яким ви, у силу своїх повноважень, зобов’язані забезпечити доступ до якісної питної води, бо я, як волонтер одноіменного проекту ВООЗ, уже зробила це разом з партнерами та однодумцями в подільській школі у жовтні 2016 року.
Та досить історії, пора переходити до конструктиву. Моя пропозиція наступна: оскільки я вважаю цей водогін своєю «хрещеною дитиною», я просто не смію віддавати його в «общак» комунального підприємства, яке, до речі, являється збитковим (думаю, що штучно). А значить, щоб експлуатувати свердловину і надавати подолянам послугу «водопостачання», жителі мікрорайону мають право створити кооператив із відповідним статутом. Для передачі свердловини від «Сільських Традицій» на баланс кооперативу можна застосувати правову норму «уступка права вимоги за публічним договором», уклавши відповідний договір з селищною радою, а водогін, наприклад, узяти в оренду в селищної ради за розумну плату. Тоді і ціна на воду буде не 8 гривень 10 копійок за кубометр, а дещо привабливіша (нижча), а неприбутковість діяльності кооперативу дозволить оплачувати заробітну плату, наприклад, голові кооперативу і бухгалтеру-контролеру, тоді як для виконання слюсарних та сантехнічних регламентних робіт можна укладати строкові договори з відповідними спеціалістами. Кошти, отримані за надання послуг водопостачання, слід акумулювати на спеціальному рахунку, що дозволить добудовувати мережу водопостачання у віддалені куточки мікрорайону та якісно обслуговувати об’єкт.
Та рішення залишається за жителями мікрорайону Поділ. Дуже надіюсь на розуміння і підтримку такої ідеї. А всім недоброзичливцям, які намагаються плюнути мені в спину, повідомляю: я завжди рухаюсь проти вітру. Це загартувало мене і зробило сильнішою. А от вода, добута нечесним шляхом, може і в горло не полізти…
