Страх і сумніви — найбільші вороги українців. Правда ж? Страх перед змінами. Сумніви у їх доцільності. Один із українських політиків колись влучно підмітив: «Українці замість того, щоб рухатися вперед, постійно розмірковують: «А що буде?» При цьому жартома додав: «А що буде, як у пса не буде буди? Пес змерзне і гавкатиме!». Жарти жартами, а українці справді часто витрачають час і енергію не на дію, а на сам процес обмірковування.
Особливо зараз, у період реформ. Усі переймаються усім: «А що буде із районом?», «А що буде із медициною?», «А що буде із освітою?» При цьому всі готові рецепти вже давно є. Передові країни світу давно пройшли тим шляхом, яким зараз ідемо, точніше, повземо, ми: провели територіальні реформи, осучаснили освіту та медицину, розвинули економіку. Але ж нам готові рецепти не підходять, правда ж? У нас свій, окремий, шлях. Ми постійно роздумуємо: «А чи варто? А чи на часі? А як би так все змінити, щоб нічого не змінювати?»
При цьому ми постійно себе жаліємо та недооцінюємо. Он Ізраїль колись змінили 14 чоловік, які поставили собі за мету побудову повноцінної держави. Тепер ми вчимося у них тому, як виховувати майбутніх лідерів (читайте про це у наступному номері в матеріалі про новосанжарця Максима Михайлика, який став слухачем Української академії лідерства). У нас чотири роки тому за якісні зміни вийшов на вулицю мільйон українців. Але ми і досі чекаємо: ну от, нехай іще одне покоління пройде, а там уже хоч онуки наші та заживуть.
Натомість, попри усі скидки на ментальність і любов до загадування «а що буде?», автору здається, що все необхідне для змін країни у найближчі рік-два в українців є. Щоправда, значній кількості співвітчизників доведеться змінити мислення і звикнути до нових реалій.
Що у освіті, приміром, головним буде не те, як і скільки дитина запам’ятовує рядків із вірша чи формул, а те, як вона уміє сформувати та висловити свою думку; те, як вона здатна на практиці використати свої знання.
Що у медицині, до прикладу, частина послуг стануть платними на законній підставі, зате не доведеться годинами витрачати нерви у чергах, підсовувати лікарям у кишені м’яті купюри чи домовлятися про прийом «по блату».
Що із часом не стане, власне, самого району. При цьому зменшиться кількість чиновників та «високих кабінетів», а довідки та інші документи можна буде замовити через мережу Інтернет чи поштою.
А що буде іще? Усе буде добре. Але виключно за нашої із вами участі.
