«Хто зневажає рідний край, той серцем немощний каліка
(Тарас Шевченко)
Хочу поділитися із читачами «ЕХО» інформацією та своїми роздумами з приводу відомої всім дати 23 лютого. Цей день чимало чоловіків, які проходили військову службу ще за часів Радянського Союзу, вважають для себе святковим. Але практично ніхто не вивчає питання глибше і не задумується над тим, які ж події відбувалися сто років тому 23 лютого 2018 року. Саме ця дата пізніше почала вважатися днем заснування армії, що існувала в радянські часи.
День 23 лютого, який до 2015 року був в Україні державним святом, ще, мабуть, довго за інерцією чи з інших причин буде відзначатися на побутовому рівні окремими громадянами. Це зрозуміле і пояснюване явище, до нього потрібно ставитися з розумінням. Багато чоловіків говорять, що святкують 23 лютого не як якесь ідеологічне свято, а як пам’ять про свою службу в лавах радянської армії, як спогад про молодість, як символ своєї мужності. Тоді ж служили в армії майже всі. Відбути строкову вважалося відзнакою якоїсь особливої повносправності, справжньої мужності.
Звичайно, таке відзначення дати на побутовому рівні є особистою справою кожної людини. І ніякі державні заборони тут діяти не будуть. Навпаки, вони викличуть лише роздратування і протест на підсвідомому рівні. Мовляв, ніхто не має права забрати у мене спогадів про молодість, про армійську дружбу і так далі, і тому подібне. Крім того, необхідно пам’ятати, що заборонений плід є особливо смачним.
Але, можливо, те роздратування і ностальгія за молодістю зміняться шоком, коли чоловіки, які служили в армії в ті часи, дізнаються правду про події сторічної давнини. Що ж героїчного і вікопомного сталося 100 років тому поряд із російськими містами Псковом і Нарвою?
Офіційна пропаганда Радянського Союзу, а потім і Росії, як своєрідної правонаступниці радянської імперії, протягом тривалого часу стверджувала і стверджує, що тоді німецькі війська, які наступали в напрямку революційного Петрограду, були зупинені та розбиті новоствореними військовими загонами більшовиків. Це й стало приводом для проголошення нової святкової дати — дня народження Червоної Армії. Зрозуміло, що протягом десятиліть ніхто не піддавав сумніву достовірність тез радянської пропаганди. У людей просто не було доступу до істини, до фактів, до об’єктивної інформації, вони сприймали на віру все, що їм говорили. Була одна точка зору на всі події, вона вважалася єдино правильною. Але з часом були відкриті деякі архіви, люди отримали доступ до мемуарів тих чи інших діячів, котрі жили сто років тому і були безпосередніми учасниками тих подій. І виявилося, що помпезне загальнодержавне свято було фальшивим або рейковим, як зараз модно говорити.
Та для початку пропоную всім задуматися. А чому навіть у радянській літературі та мистецтві так мало інформації про 23 лютого 2018 року? Вас не дивує, що нібито героїчна подія не розкрита в кінематографі, котрий «є найважливішим із мистецтв»? Із шкільних років пригадується лише одна картина «Народження Червоної Армії», яка була написана в 1954 році маловідомим художником. Таке ставлення могутньої пропагандистської машини Радянського Союзу до «легендарного» дня викликає подив і є, у меншій мірі, нелогічним.
То що ж відбулося 100 років тому? Давайте розглянемо історичні факти, а не фейки та легенди. У лютому 1918 року в Брест-Литовську проходять важкі для Росії переговори з Німеччиною. Приблизно в цей же час, 24 лютого, загін німецьких військ, чисельністю до двохсот солдатів, змусив без бою здати Псков революційних матросів під керівництвом Дибенка. «Героїчні» захисники покинули позиції й тікали аж до Самари. Аналогічні події відбувалися і під Нарвою. Кровопролитних боїв не було. Узагалі, збройного протистояння практично не було. Німецький генерал Макс Гофман у своїх спогадах так описував ті події: «Мне еще не доводилось видеть такой нелепой войны. Сажаешь на поезд горстку пехоты с пулеметами и едешь до следующей станции. Берешь вокзал, арестовываешь большевиков и едешь дальше».
А главком Криленко в оцінці тих подій був ще категоричнішим. Ось його слова:
— Армия бросилась бежать, бросая все.
І у той же день, 24 лютого, Рада Народних Комісарів під головуванням Володимира Леніна прийняла вимогу Німеччини, схваливши Брестську угоду. По суті, був підписаний акт про капітуляцію.
До речі, у цій угоді, яка була ратифікована в березні того ж року, Росія зобов’язалася визнати незалежність України, заключити з нею мир та вивести із території війська. Між іншим, 29 січня 1918 року відбувся легендарний бій під Крутами.
Здається, росіянам не звикати до таких «бульбашкових» свят. Вони навіть не можуть без них. Наведу приклади.
Олександр Невський з його битвою на Чудському озері, якої практично не було. Але було спалене Невським російське місто Новгород.
Куликовська битва з монголо-татарами. На полі, де вона нібито відбувалася, встановлений пам’ятний знак. А археологи, чомусь, не знайшли жодної стріли, меча, щита чи останків воїнів з обох сторін.
28 героїв-панфіловців. Легенда є, а ніякого подвигу не було. Хоча патріотичні фільми про рейкову подію в Росії знімають і до цього часу.
Продовжуючи цей асоціативний ряд, можна припустити, що невдовзі в Росії з’явиться нове свято. Його відзначатимуть 7 лютого на «честь» нищівної «перемоги» російської зброї у Сирії. І нікого не турбуватиме той факт, що насправді американці та їх союзники вщент розгромили збройне угрупування, до складу якого входили російські найманці.
Уже чую, як на мою адресу звучать звинувачення у неповазі до нашої спільної історії, ратних і трудових подвигів, пам’яті про ветеранів. Заспокойтеся. Усіх поважаю, шаную тих, хто цього вартий, пам’ятаю і вивчаю історію. Але мова тут іде про інше. Про те, що нам десятиліттями брехали, спотворюючи справжні історичні події в угоду тій чи іншій партії, тому чи іншому діячеві. І якщо ми раніше не мали достовірною інформації, тому й не сумнівалися у значимості нав’язаних нам свят та символів, то зараз усе змінилося. Історія стала відкритою, кожен може перевірити правдивість слів, книг, документів. І було б нерозумним не зробити цього. Отже, читайте, перевіряйте і робіть висновки.
У тому числі і про те, чи варто 23 лютого піднімати чарки на знак події, якої не було.
