Якщо ще хтось пам’ятає, то років із тридцять тому головною (ледве не всесильною) установою на місцях, тобто в районах, містах, селах, був райком. Точніше — райком Комуністичної партії. Люди, які працювали в цій установі, вирішували буквально все: від скарг і звернень громадян, до того, коли колгоспникам потрібно сіяти пшеницю і як доїти корів.
При всій недолугості тодішньої командно-адміністративної системи, вона діяла. Не ідеально, звичайно. У цьому світі взагалі немає нічого ідеального. Але до райкомів зверталися, вони реагували, їх боялися. У багатьох чиновників з’являлися дійсно непереливки, якщо скарга на них доходила до райкому.
Зараз райкомів немає. Світ та Україна (разом із ним) кардинально змінилися. Ми живемо вже у так званому інформаційному суспільстві. І у нібито правовій державі. Звичайно, українську державу можна назвати правовою із великою долею перебільшення. Але декларативно, це так.
Та інколи створюється враження, що люди (нібито передові, «просунуті», як зараз модно говорити) поза своєю волею ностальгують за райкомами. І шукають їм заміну. Шукають навіть ті, хто народився і виріс уже після розпаду Радянського Союзу, фактичної заборони компартії, ліквідації вже згаданих райкомів.
І (у епоху нібито всевладних інформаційних технологій) заміною колишніх райкомів стають соцмережі, зокрема, Фейсбук. Туди теж стікається практично вся інформація. Чесно зізнаюся, інколи навіть стає смішно, коли читаєш пости у згаданій мережі. Скажімо, чоловік фотографує цінники на автозаправці. І пише:
— Дивіться, що робиться. Максимальний репост! Про це повинні дізнатися всі!
І так далі, і тому подібне. А що ж далі? Ну дізналися, ну репостнули, ну «лайк» поставили. І що? Ціна на бензин після цього знизилася?
Чи фотографії розбитих доріг, відео із коментарем. Ну побачили дорогу. Ну обурилися її станом. Ну прокляли автодор, Прем’єра і Президента. Далі то що?
На мій суб’єктивний погляд, зараз постами у Фейсбуці люди у своїй свідомості (підкреслюю, виключно у власній свідомості) намагаються спробувати вирішити ту чи іншу проблему. Як раніше йшли і писали у райком, так зараз звертаються до дітища Цукерберга. Тобто, патерналістське уявлення про світ в українців ще не змінилося. Мовляв, я свою місію постом чи текстом виконав, а далі нехай діють інші. Раніше діяли компартійні чиновники. А зараз? Цукерберг «винесе мозок» автодорівцям за недолугий ремонт дороги? Чи буде проводити розслідування щодо монопольної змови власників АЗС?
Про що мова. Ні, я ніколи не був і не буду проти соцмереж. Та й взагалі, безглуздо таким чином ставити питання. Проти чи за, вони існують. І приносять величезні прибутки своїм засновникам. І їх роль (як засобів комунікації) просто неможливо переоцінити. Завдяки ним важко, інколи неможливо, приховати від суспільства ту чи іншу інформацію. І навпаки, завдяки Фейсбуку чи іншим мережам можна швидко отримати потрібну консультацію чи пораду, знайти фахівця і навіть бізнес-партнера. Не кажу вже про інших партнерів. Але це і все.
Тобто ні Фейсбук, ні інша мережа чи газета або журнал ніколи не зможуть вирішити остаточно ту чи іншу проблему. Вони не для цього створені, у них інше функціональне призначення. Вони лише розповсюджують інформацію.
Все вище написане покликане не посіяти зневіру чи когось «потролити». Будь ласка, користуйтеся, пишіть і робіть репости. Але не тіште себе ілюзіями, райкомів уже немає. І навряд чи будуть. І для того, щоб щось змінити, потрібно самому докладати зусиль трішки більше, аніж репост фото чи тексту у Фейсбуці.
До речі. Товариш зараз міцно «засів» у штатівському Фейсбуці, йому це потрібно по роботі. Каже, що це зовсім інша цивілізація. Немає ніякого «срачу», як в українському сегменті цієї соцмережі. Усе чітко і по ділу. І всі прекрасно усвідомлюють, що не Фейсбук змінює світ. Це роблять люди. А мережа лише допомагає.
Що ж, американцям простіше, у них райкомів ніколи не було.
