Очікував, що хтось висловить свою думку про відміну, чи то заборону, святкування 23 лютого. Ну, типу, альтернативну, все ж таки демократія у нас. Усі мовчать. Виходить, що є лише одна думка, яку й надруковано в дев’ятому номері тижневика. Виходить, що всі ми згодні й усі точно так думаємо. І здається, що така байдужість уже в кожного? Бо останнім часом українці стали байдужими до всього. Постмайданний синдром у них. Пливуть, куди винесе.
Як писав Борис Олійник: «А ми пливем без весел і правила, у темний вир трагедій морових». І таки ж пливемо. Уже й Тарасу ніхто з влади навіть квітів не приніс. Ще трішки – й «піде» і Тарас за 23‑м. Головне, щоб поступово. Це така технологія, «вікна Овертона» називається. Так що не випадково з’явилася стаття «Фальшиве свято» (1.03.2018 №9).
Запитаєте, до чого тут вуха Амана? Так уважно газету читайте. У позаминулому тижневику там, де свята, написано, що 1 березня відзначають Пурім. Думаю, що то і для нас написано. А незмінним атрибутом того свята є вуха Амана. Ну, це такі печені коржики з начинкою. Вам про це краще жінки розкажуть, а може в «ЕХО» хтось із просунутих «патріотів» напише. У нас оцими вікнами Овертона «патріоти» займаються. Це вони крутять історію по колу і на замовлення. Тому й такі статті, як «Фальшиве свято», з’являються. Автор нас переконує, що це свято – символ поразки під Псковом і Нарвою, і тому — геть його. А я собі думаю, що тоді мова йшла про РККА, а ми служили в «СА». Армія стала називатися Радянською в 1946 році, не після поразки, як вважає автор, а після Перемоги над фашистською Німеччиною і визволенням від фашизму всієї Європи. Видно, чоловік щось наплутав. Не думаю ж, що недовчив чогось у радянських вузах чи вилетіло з голови те, чим опікувався, працюючи на високій посаді і відповідаючи за ідеологічне виховання українців. Тож переплутав. А може часи змінилися? Тоді про одне розповідали, а зараз – про інше. Але якщо так, то кого ж тоді слухати? Одні й ті ж люди сьогодні нам кажуть одне, а завтра — друге. І не просто кажуть, а, вибачте, плюють у обличчя ветеранів. Хоча б їх пожаліли. А читачам треба своєю головою думати. Хоча це – небезпечно. Коли починаєш своєю головою думати, то можеш до такого додуматися. От зробили нам нове свято – День захисника Вітчизни, яке приурочене, з одного боку, до дня якоїсь Богородиці, а з іншого — до Дня Українського козацтва. Ви у ХХІ столітті ще вірите в богородиць? Багата у вас фантазія. Ну а якщо приурочене до козацтва, так де воно, те козацтво? Інститут Вятровича роз’яснює, що 14 жовтня створена УПА і свято приурочене ще й до цієї дати. Ну, припустимо. Але… через УПА тепер в України в Європі проблеми виникають. І в обох випадках (ну, зрозуміли…) виходить, що приурочено не до перемоги, а знову до поразки. Козацтво ж було знищене, УПА — також. Взагалі, якщо свята встановлювати до перемог, то українцям прийдеться зовсім без них лишитися. Ну такий вже історичний розклад. Хоча, а Пурім? Свято це не зовсім наше, але якщо в газеті пишуть, то виходить, що й наше. І воно таки дійсно переможне, не для нас, звичайно, для інших. Тут ніде правди подіти, у самому «писанії» про це написано. «Писаніє» для українців – беззаперечний авторитет, хоч вони його ніколи і не читали. Але про свято. На це свято треба вуха ворога Амана їсти. Уміють же люди святкувати, не те що ми. Перемоги самі по собі відбуваються, коли вухами ворога смакуєш. А українці, як вівці, що їм скажуть, вони те й святкують. Не кажуть, так вони і не святкують. Не їздили б по майданах, не писали б «ПТН-ПНХ» на ще радянських парканах і автомобілях, підкреслюючи цим своє ставлення до президента сусідньої держави і думаючи, що від цього йому щось буде, а напекли б його вух, вдягнулись у вишиванки, сіли б і гуртом поїли. Відразу б ефект був. Це ж магія. Навіть дикуни таке робили, а ми, все-таки, Європа, ще розумніші повинні б бути. І дух би патріотичний тоді відразу в усіх піднявся б, і перемога б сама прийшла.
А заборона свят нічого не дасть. Ну заборонили святкувати 23 лютого, наступного року заборонять 8 березня. Хто не пойняв, то, по суті, заборонили чоловіче і жіноче свято. Тут два пояснення може бути.
Перше. Йдемо ж у Європу, тому ніяких чоловіків і жінок не повинно бути. Це ж ображатиме честь і гідність тих, хто «воно». А такого в Європі не дай Боже, це ще гірше, ніж антисемітизм.
Друге. Обидва свята, кажуть, пов’язані з тим самим Пурімом, про що й Ігор Миколайович у своїй редакційній в минулому номері натякав (7.03.2018 №10). Тобто, ця маніпуляція із святами є не що інше, як відновлення історичної справедливості, ну, типу, повернення «до витоків». Будемо тепер вуха Амана їсти, а може, об’їдки з тих вух. Нам «не впервой» свята міняти, а тим більше, подаровані. У нас навіть торжества наших пращурів крали і нічого, до кінця їх так і не «стерли». Святкуємо ми ще й Івана Купала, і Масляну, і Зелену неділю. Дивно, що їх ще й досі не заборонили. Недопрацьовує фірма Вятровича, хоч і не малі гроші із бюджету отримує... Давно пора заборонити хоча б тому, що їх і в Росії святкують. «Свідомі» не зрозуміють, а мислячі люди із цього зроблять страшні висновки. Боюсь про це й писати. Самі думайте. А щоб була у нас перемога, однозначно треба вуха ворога їсти. Навіть не знаю, чому автор «криючи» наше минуле не написав про це. Ну це ж класика. Так само, як і переробляння історії. Гітлер прямо писав, що для підкорення народів потрібно паплюжити попередню історію і закидати грязюкою все велике і значиме. Ми так і робимо. І про вуха, і про Гітлера автор знав. Ну не може бути, щоб він про це не знав. У радянських партшколах про це вчили, точно знаю.
Нас уже настільки заплутали, що жах. Якщо почнете своєю головою думати і щось читати, то дочитаєтесь до того, що усі три свята (День РККА, Міжнародний жіночий день і Пурім) – це, якби, одне і те ж свято. Засновники їх одні й ті самі, ну є така думка. Тому вони в одне й те ж число запроваджувались. 23‑є від 8‑го віднесено рівно на 13 днів, як і має бути. Автор статті й про це знав. Не написав, мабуть, тому, що завдання було сплюндрувати минуле і повернути нас в майбутнє, яке, по суті, буде минулим. Коли треба було відібрати землю у панів, казали «земля крестьянам». Віддали «крестьянам». Тепер інша задача, як відібрати? Думаю, не випадково автор пише статті на захист мера. Думаєте, що така громадянська позиція? Чи мер йому за це платить? Ні, не позиція, бо позиція, як ми бачимо, величина перемінна. І не платить йому Олександр Олександрович. Якби заплатив, то Ігор Миколайович уже б давно це розкопав і написав нам щось про бюджетні кошти і т. п. Значить, тут щось інше. Ану, давайте разом відгадаємо. Невже знову земля?
Р.S. Скажете, незрозуміло написав. Незрозуміло, тому що ви, як кажуть, не в темі. А вже б і пора. Розруха в нас не через символи і свята. Розруха завжди з голови починається. Коли ви знаєте, чого хочете, то можна будь-які символи і свята на свою користь обернути. Он Вакула по черевички на чому літав? На самому Чортові — антагоністові Бога. З допомогою Чорта зробив богоугодну справу.
