Читайте також:
Вулиці шести генералів та трьох маршалів
Вулиця Генерала Іринєєва
Ця вулиця розташована між вул. Красіна та Сумською, проходить паралельно їм. Генерал-майор артилерії, учасник громадянської та Великої Вітчизняної воєн Іринєй Іринєєв тривалий час жив у Кременчуці, тут і похований. До нашого міста він приїхав у 1921 р. і був призначений начальником розвідки батареї 25-го артполку 25-ї стрілецької Чапаєвської дивізії. Згодом служив на Далекому Сході, воював на Волховському фронті, брав участь у битві на Курській дузі, форсував Дніпро в районі Києва, занесений до Книги Вічної Слави. У 1944-1945 рр. брав участь у Львівсько-Сандомирській та Берлінській операціях, визволяв Прагу.
У 1952 р. генерал Іринєєв був звільнений у запас і в 60-х рр. повернувся до Кременчука. Був активним партійним діячем, працював у системі партійної просвіти. Помер у 1979 р., на 82-му році життя.
Вулиця Генерала Карбишева
Ця вулиця пролягає в районі квт. 278 і перетинає вулицю маршала Жукова. Непримітна вулиця носить ім’я людини-легенди. Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант інженерних військ, видатний учений Дмитро Карбишев відмовився співпрацювати з німцями і був по-звірячому закатований у фашистському концтаборі у 1945 р.
Син військового, Дмитро Карбишев, закінчив кадетський корпус, інженерне училище, згодом – Військову академію. Брав участь у російсько-японській та громадянській війнах. Написав понад 100 наукових праць. Йому присвоєно науковий ступінь доктора військових наук, звання професора Генерального Штабу.
1941 р. під час виходу з облоги поблизу Гродно Карбишев, тяжкопоранений, потрапив у полон. Він пройшов усі кола фашистського пекла: Острів Мазовецький у Польщі, Замостя, Хаммельбург, Нюрнберг, Флоссенбург, Майданек, Освенцим. Останнім став Маутхаузен в Австрії. 17 лютого 1945 р. військовополонених вивели на лютий мороз і поливали водою, доки люди не перетворилися на крижані брили. У Маутхаузені сьогодні стоїть білосніжна мармурова розколота брила, в ній – мужня людина з гордо піднятою головою. Це пам’ятник Дмитру Карбишеву і всім, кого катували фашисти у ту морозну ніч...
У генерала Карбишева і прізвище знакове, символічне. Карбиш – той, хто карбує спеціальним чорним діамантом, дорогоцінним своєю міцністю та стійкістю.
Вулиця Генерала Родимцева
Ця вулиця проходить впритул до правого боку огорожі Кременчуцької військової частини – від вул. 60 років Жовтня до вул. Московської.
Генерал-полковник, двічі Герой Радянського Союзу вшанований у Кременчуці на честь того, що у 1943 р. командував 32-м гвардійським стрілецьким корпусом, який визволяв Кременчук. Олександр Родимцев народився у 1905 р. у бідній селянській родині під Оренбургом, закінчив Військову школу ім. ЦВК СРСР, воював в Іспанії в 1937 р., у 1940 р. брав участь у радянсько-фінській війні. Під час Другої світової обороняв Київ, захищав Сталінград, перемогу зустрів у Празі. Помер генерал Родимцев у Москві у 1977 р.
Вулиця Генерала Жадова
Ця вулиця досить коротка – проходить від пл. Перемоги до вул. Першотравневої, але відома у Кременчуці насамперед завдяки військкомату, що на ній розташований. А віднедавна вулицю прикрасили ще й кілька сучасних особняків, подейкують, що житло тут – найдорожче у місті.
Історія назви вулиці неоригінальна. Як і генерали Манагаров та Родимцев, Жадов командував військовою частиною, що визволяла місто від фашистів. Генерал-лейтенант, Герой Радянського Союзу Олексій Жадов у 1943 р. очолював 5-ту гвардійську армію. Радянський воєначальник прожив 76 років, помер у 1977 р.
Вулиця Генерала Манагарова
Одна з центральних вулиць Раківки. Названа на честь генерала-полковника, Героя Радянського Союзу, командарма 53-ї армії, яка визволяла Кременчук від фашистів у вересні 1943 р.
Іван Манагаров народився у 1898 р. в Єнакієве на Донеччині, пройшов типовий шлях радянського воєначальника. У 1918 р. записався до Червоної Армії, у 1919 р. вступив до Комуністичної партії, у 1931 р. закінчив Військово-політичну академію. Під час Великої Вітчизняної війни командував кавалерійським корпусом, військами 41-ї та 53-ї армій. Після війни залишився на командних посадах і в 1953 р. був звільнений у запас. Помер Іван Манагаров у віці 83-х років.
Вулиця Генерала Чайки
Одна з наймолодших вулиць у Кременчуці, знаходиться неподалік Полтавського проспекту. Вулиця названа на честь кременчужанина, учасника Великої Вітчизняної війни, генерал-майора артилерії Олександра Чайки, який понад 20 років очолював Міську раду ветеранів. Саме за клопотанням членів ради пам’ять про генерала була увічнена у назві нової вулиці міста.
Олександр Чайка народився в 1919 р. у с. Велика Кохнівка в робітничій родині, закінчив Одеське артилерійське училище. З 1939 по 1970 рр. служив у Збройних силах СРСР, де був командиром взводу, батареї, начальником штабу дивізіону, помічником начальника оперативного відділу Управління командувача артилерії Далекосхідного фронту. У 1970 р. повернувся до Кременчука, працював інженером-геодезистом, майстром аварійної служби теплових мереж, інспектором в Держрибінспекції. Серце Олександра Чайки припинило битись у 2002 р., він похований на Ново-Міському кладовищі.
Вулиця Маршала Жукова
Це приватний сектор поблизу квт. 278. Вулиця відома завдяки тому, що її назву носить зупинка громадського транспорту. Сам маршал Жуков у Кременчуці ніколи не бував, але місто увічнило ім’я чотириразового Героя Радянського Союзу, одного з найвідоміших командувачів Другої світової війни. Жуков керував Берлінською операцією і від імені Радянського Союзу прийняв капітуляцію фашистської Німеччини. У 1955 р. Жуков став Міністром оборони СРСР, а у 1957 р. був виведений зі складу ЦК КПРС і відправлений на пенсію. Тодішній глава держави Микита Хрущов не довіряв маршалу і вважав, що міністр готує військовий переворот. Лише після відставки Хрущова в 1964 р. Жукова було реабілітовано.
Вулиця Маршала Рокосовського
Вулиця на честь легендарного полководця, який командував Парадом Перемоги у 1945 р. на Червоній площі у Москві, знаходиться на околиці Кременчука, у приватному секторі за р. Сухий Кагамлик у районі вул. Петровського.
Костянтина Рокосовського на знак поваги по імені-батькові називав сам Йосиф Сталін. Але було це вже наприкінці війни, після переможних військових операцій, проведених Рокосовським під Сталінградом та Курськом. А довоєнний період життя Костянтина Рокосовського не обійшли й сталінські репресії. У 1917 р. унтер-офіцер Рокосовський вступив до Червоної гвардії, пройшов громадянську війну, командував кавалерійським корпусом, а з 1937 по 1940 рр., заарештований за брехливим доносом, відсидів у в’язниці, був виключений з лав ВКП (б) «через втрату класової пильності».
Маршал Рокосовський був улюбленцем Радянської Армії, талановитий полководець вирізнявся винятковою інтелігентністю та чесністю. Коли у 1946 р. Сталін готував розправу над Жуковим, лише Рокосовський та Рибалко насмілилися стати на захист маршала. Помер Костянтин Рокосовський у
1968 р. від раку, похований біля Кремлівської стіни.
Вулиця Маршала Говорова
Вулиця знаходиться на Першому Занасипі. Починаючись від авторинку, вона розділяє багатоповерхову забудову і приватну.
Свій бойовий шлях Леонід Говоров розпочав у 1918 р. артилерійським офіцером Білої Армії адмірала Колчака, а у 1919 р. разом зі своєю батареєю перейшов на бік Червоної Армії. У роки Великої Вітчизняної війни Говоров очолював 5-ту армію, яка захищала Москву, командував Ленінградським фронтом. Полк цього фронту був удостоєний честі йти другим на Параді Перемоги у 1945 р. Після війни Леонід Говоров був Головнокомандувачем протиповітряної оборони СРСР. Помер на 59-му році життя у 1955 р., похований біля Кремлівської стіни.
Дякуємо за допомогу у створенні матеріалу директорові Міського краєзнавчого музею Аллі Гайшинській та Міській раді ветеранів
Додати коментар
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном
