Квінтесенція (лат. quinta essentia — п’ята сутність) — багатозначний термін:
Квінтесенція — у давньоримській філософії — п’ятий елемент, що його протиставляли чотирьом земним елементам: воді, вогню, землі, повітрю — як основний елемент небесних тіл; за середньовіччя — найтонший елемент, що ніби становив сутність речей;
Квінтесенція (хімія) — згущений або найчистіший екстракт якоїсь речовини;
Квінтесенція (філософія) — у переносному значенні — основа, сутність чого-небудь, найсуттєвіше, найголовніше;
Квінтесенція (космологія) — гіпотетична форма темної енергії, висувається як постулат для пояснення прискорення розширення Всесвіту.
Одразу наголошую, що в цій статті слово «квінтесенція» вживається саме в його значенні, прийнятому у філософії. Тобто, як сутність, як щось найсуттєвіше.
Уже більше року на території Кобеляцького і сусідніх з ним районів тривають роботи із втілення в життя грандіозного, як для сучасної України, проекту із будівництва автомобільної дороги, котра має з’єднати між собою Решетилівку і Дніпро. Дорога має пройти через Кобеляцький, Царичанський та Решетилівський райони. Після того, як її збудують, згідно із задумом, інтенсивний транспортний потік обійде населені пункти, а швидкість переміщення вантажів і пасажирів різко зросте. Дорога вийде на іншу трасу державного значення Київ — Харків і з’єднає кілька величезних мегаполісів.
Добре це чи погано? Риторичне запитання. Будуть і однозначні плюси, і не менш однозначні мінуси. Хтось постраждає, хтось буде у виграші. Так відбувається завжди.
Але мова не про це, не про перспективи, які відкриються чи закриються після закінчення будівництва дороги. Мова про те, як це відбувається, як іде процес. Тут уже можна робити перші висновки. І їх, на жаль, не можна назвати однозначно втішними.
З одного боку — будівництво дороги є однозначним позитивом. Автору кілька разів доводилося бувати на будівництві. Приємно спостерігати за тим, як у нашій, по великому рахунку, «глухій» провінції на очах виростає новий серйозний об’єкт, працюють десятки одиниць сучасної техніки, трудяться сотні робітників, більшість із яких є місцевими жителями. Останнє надто важливо, зважаючи на той сумний факт, що зараз ледве не єдиною альтернативою безробіттю та виживанню завдяки клаптикам землі є робота в Польщі, Чехії чи іншому зарубіжжі. На дорозі є рух. А рух — це головне.
Буваючи в Польщі кілька разів, після першої поїздки в далекому 2003 році, із прикрістю помічаєш, як сусідня держава, маючи рівні стартові умови, стрімко випереджає Україну. І випередила вже на десятиліття. Там, у Польщі, рух є. Там постійно щось будують, реконструюють, ремонтують — дороги, мости, будівлі, виробничі потужності.
У нас із 2003 року фактично нічого, окрім прізвищ людей, що керують державою, не змінюється. А ні, зміни є — ростуть ціни і тарифи, зменшується кількість населення, падає рівень життя. Знову ж, на очах Україна перетворюється в суто аграрну державу. Не бананову республіку поки що. Скоріше, на соняшниково‑кукурудзяну. Ні сучасного виробництва, ні високих технологій. Усе це майже безповоротно втрачено.
І тут — дорога, як свіжий подих. Таки ж робиться щось, окрім вирощування аграрної продукції. І в той же час...
І в той же час прикро спостерігати за тим, що все, як і десятиліття тому, робиться чітко у відповідності до крилатої фрази колишнього російського чиновника Віктора Черномирдіна. Пам’ятаєте: «Ми хотіли, як краще, а вийшло, як завжди».
Так і з дорогою Н-31. Про скандальні ситуації, що постійно виникають навколо будівництва, уже не писали хіба що ті журналісти, які перебувають у закордонному відрядженні. Але ж і не вечір ще. Встигнуть.
Візьмімо все ті ж кар’єри, з яких видобувають глину та пісок, конче необхідні для будівництва. Вони, кар’єри, перебувають у характерному для сучасної України напівлегальному стані. Про них усі знають. Будівельники охоче заключають угоди про співпрацю з громадами, на території яких є ці корисні копалини. Тобто, якась видимість легітимізації відбувається. Більше того, шляховики ще й виконують свої зобов’язання перед громадами.
Але ж у будівельників немає абсолютно ніяких документів ні на відведення земельних ділянок, ні на розробку корисних копалин. І це при тому, що будівництво дороги планували ледве не десяток років тому. Але, плануючи, не спромоглися підготувати всю необхідну документальну базу для повністю легальної роботи. Хоча, можливо, документи й були, просто їх Янукович із собою забрав.
І що ми маємо зараз? Після розголосу, який поширився в результаті втручання в ситуацію громадських активістів Гунжеля, Ковача, Тюркіна, почала діяти поліція. Видобування глини і піску припинили. У результаті, різко впав темп робіт. Будівельники відкрито говорять, що їх стримує відсутність ґрунту, необхідного для будівництва, тобто, тих же глини, піску, землі. Роботи не припинили, але у відведені проектом терміни шляховики навряд чи вкладуться. А це — додаткові витрати. Витрати, за які, у кінці кінців, заплатять рядові українці. Дорогу ж роблять за кошти платників податків. А частково — за гроші, позичені в іноземних держав. А це ще гірше, адже доведеться ще й відсотки за позички повертати.
Отут і виникають сакраментальні і вічні запитання: хто винен і що робити? Зараз, «по гарячих слідах», усіх «собак» вішають або на поліцейських, або на громадських активістів. Одні, мовляв, нічого не роблять, щоб зупинити беззаконня, інші — заважають втілювати в життя важливий інфраструктурний проект. Хоча, потрібно відзначити, працівники поліції таки зупинили процес видобування корисних копалин.
Якщо висловлювати власну, суб’єктивну, думку, то проблема тут не в діях чи бездіяльності поліції і не в громадських діячах. Перші є заручниками ситуації. Вони, вибачте за вираз, як ті «цуцики» їздять на виклики, замість виконувати більш нагальні завдання, і чекають на документи, яких немає. Другі, громадські діячі, не вимагають чогось надзвичайного. Покажіть документи і в повній мірі заплатіть за експлуатацію надр — такими є їх вимоги.
Якщо шукати винних, то у вищих ешелонах влади. Ну невже Прем’єр Гройсман, рекламуючи цю чи інші дорогу, як урядову ініціативу, не може знайти у багатотисячному штаті чиновників людей, які б швидко і без хабарів виготовили документи? Не дозволяє законодавча база? Так змініть її. Чим нардепи займаються? Не можете і цього зробити? Тоді йдіть до людей, зустрічайтеся з представниками громад, із громадськими активістами, пояснюйте їм ситуацію, шукайте компроміси. Хоча ні, компроміси шукати не потрібно. Це та ж корупція продовжиться. Зробіть все законно, щоб питань ні в кого не виникало.
А так, як зараз… Чиновники, як равлики, заховалися в мушлях і чекають, чим усе це закінчиться. «Широкі верстви населення» теж чекають, не проявляючи ніякої активності. Ну і що змінилося після Революції Гідності? Хіба що прізвища у владі.
Пройдуть вибори. «Широкі верстви» знову виберуть тих, хто щось даватиме під час агітації. А потім знову заплатять за все це із власної кишені.
Бананова республіка без бананів. В українській Вікіпедії так ми зараз почали називати злощасні ДНР і ЛНР. А на себе подивитися?
