Їдемо з відпочинку на морі. Чудово проведені чотири дні у невеличкому селі Степанівка, що поряд із майже обжитою кобелячанами Кирилівкою, налаштовують на оптимістичний лад. Але Рома, який сидить поряд у машині, постійно матюкається. Інколи використовує нецензурну лексику пошепки, інколи матюки лунають на весь салон. Звук підсилюється в ті моменти, коли ми проїжджаємо повз автозаправну станцію, де на цінниках красуються числа «33» і вище. Так емоційно Рома реагує на вартість бензину, яким невдовзі буде змушений заправляти свою стареньку «сімку». У мене — новіший «Форд». «Спалює» він не десять літрів 95‑го на сотню, як у Роми, а лише чотири дизеля, тому я, поки що, мовчу.
Рома резюмує:
— Доведеться переходити на газ. Таки дешевше буде. На бензині я вже не виїжджу.
І одразу починає обдзвонювати СТО, де установлюють на автомобілі газове обладнання. А там, реагуючи на чергове «покращення», миттєво підняли ціни на свої послуги. Рома знову матюкається.
Думаю, що ось так голосно чи крізь зуби матюкаються мільйони земляків. А ще думаю про те, як вони будуть відзначати чергову річницю Революції Гідності. Чомусь, мені здається, що знову будуть матюкатися. А ще — згадувати Януковича. І навіть жалкувати за тими часами, коли він був Президентом України.
І я цілком розумію земляків. Хоча й не підтримую. Жалкувати за тим чи ким, що вже в минулому, є справою легкою, але абсолютно безперспективною. Ну була колись баба дівкою і що з того? Не буде вже. Хіба якусь модну хірургічну операцію їй зроблять.
А ще не підтримую ті плачі за минулим через те, що вони аж ніяк не впливають на майбутнє. Ну поплакались, ну поремствували, ну поставили газ замість бензину. І що з того? Завтра за цінами на бензин підскочать ціни на пропан і метан. Піднімуть тарифи на опалення та електроенергію. І тоді Рома вже буде «мазати лижі». Тобто, їхати на заробітки в Польщу, Чехію, якщо пощастить — у Данію чи Німеччину. Як виїжджали, виїжджають і будуть виїжджати мільйони молодих здорових розумних українців. А залишаються пенсіонери, яким періодично кидають подачки у вигляді субсидії, фермери, яким ще дозволяють заробляти на землі, бюджетники, які живуть мрією про пенсію, і ті, кому дійсно «покращало». Так, не смійтеся, є в Україні люди, які протягом останніх років зажили краще. Їх небагато, але вони є. Але з кожним роком жити в цій державі буде все тяжче і тяжче. І, врешті-решт, збідніють навіть ті, кому «покращало». Адже грабувати буде нікого. Що з бідняка візьмеш?
Так що, увесь цей біг по колу, який триває в Україні понад два десятиліття, не є безкінечним. Він неминуче закінчиться повним крахом. І не врятують ні газ замість бензину, ні дрова замість газу. Не врятують і вибори, на які чимало людей наївно сподіваються. Адже вибирати немає кого. У всякому випадку, на сьогоднішній день таких не видно. Усіх наших політиків, усі політичні партії влаштовує ситуація, що склалась на сьогодні. Усі, без винятку, опозиціонери, які нібито протистоять діючій владі, отримавши її, владу, робитимуть те ж саме. Що саме? Грабуватимуть, пилятимуть і братимуть «відкати». Чому пишу це з такою впевненістю? А задумайтесь, чому жодна політична сила в Україні не закликає українців виходити на вулиці і протестувати проти підняття цін і зубожіння? Де мітинги і барикади, на яких стоять усі оті «полум’яні» тимошенки, вілкули, мураєви та інші рабіновічі? Немає їх, мітингів протесту, не виходять на них наші псевдоопозиціонери. Вони воліють із екранів телевізорів локшину на вуха виборців розвішувати. У студії воно якось кошерніше. Та й діє безвідмовно. А наші мужні і потужні націоналісти ідуть на штурм Генпрокуратури, протестуючи проти видачі росіянам якогось невідомого кавказця. А на штурм Кабміну, що піднімає ціни на газ, вони, чомусь, не йдуть. Як думаєте, чому? Я думаю, тому що їм глибоко начхати на ваші проблеми. Вони виконують замовлення, відволікаючи вас від дійсно важливих питань. І все. Але на вулиці народ не кличе ніхто. Тому що їх усе влаштовує.
Самі ж українці на вулиці не вийдуть ніколи. А керівної і спрямовуючої сили для цього немає.
А вибори… Що вибори? Як писав Марк Твен, якби на них щось вирішувалось, то нас би на них не пустили. І, приміром, для мене на сьогоднішній день є лише один вибір: перекреслити бюлетень однією лінією чи двома. Дурниця, скажете. Та ні, не дурниця. Якби так зробили більшість українців, то влада, яку б усе одно вибрали, таки б задумалась. Але не зроблять. Знову вибиратимуть між хріном і редькою, а виберуть ті ж яйця, лише у профіль.
Так, є у списку потенційних кандидатів два прізвища, у які ще хочеться вірити, — Зеленський і Вакарчук. Але ж… Чи не є це хитрим ходом для таких, як автор цієї статті? Для сотень тисяч тих, хто розуміє, що цю владу потрібно міняти якнайшвидше. І, водночас, не хоче втретє наступати на граблі, що звуться Майданом.
Так що, через рік Рома, швидше за все, «мазатиме лижі».
P. S. Після виходу у світ однієї з редакційних статей мав розмову з чоловіком, якого вважаю майже однодумцем. Він запитав, чи не боюся візиту сбушників, пишучи не зовсім політкоректні статті? Відповів, що не боюся. І не тому, що є зовсім безстрашним. А тому, що в цій країні нічого не змінилося. І сбушники прийдуть лише тоді, коли знатимуть, що зможуть щось «віджати». А власник «Форда» 2013 року випуску та хати в селі їм не цікавий, хоч би що він не писав.
P. P. S. Таки цікаво буде послухати, що «молотимуть» зі сцени лідери Майдану в річницю Революції Гідності. Хоча цілком можливо, що урочистості скасують. Російська агресія, націоналісти прокуратуру штурмують. Придумають щось.
