Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» набув чинності ще в 2015 році. З того часу в Кобеляцькому районі створили лише одну об’єднану територіальну громаду із центром у Бутенках. Але це не означає, що питання створення об’єднаних громад на добровільній основі втратило свою актуальність.
Більшість керівників органів місцевого самоврядування, за виключенням хіба що кобеляцького міського голови Олександра Копельця, не проявляють будь-якої ініціативи для того, щоб створити громаду. Керівники зайняли відверто очікувальну позицію. У приватних розмовах дехто із них говорить:
— Та об’єднали б нас примусово, менше мороки було б.
Тим часом серед жителів сіл не припиняється дискусія щодо створення громад. Особливо людей хвилює питання конфігурації потенційних ОТГ. Вони далеко не завжди згодні, що центром майбутньої громади може стати, скажімо, Вільховатка чи Озера. Оливи у вогонь підлила оприлюднена на багатьох сайтах інформація про те, що Полтавська обласна рада прийняла новий Перспективний план, згідно із яким певні території будуть об’єднані навколо Кобеляк, Біликів, Озір та Вільховатки.
Зайвим підтвердженням інтересу людей до процесу створення громад стала дискусія в мережі Фейсбук, учасниками якої в основному є мешканці Придніпрянського та Світлогірського. Люди обурюються несправедливим і нераціональним, на їх думку, визначенням центру громад, інертністю керівників сільрад, на території котрих вони проживають та цікавляться можливістю створення ОТГ з іншими межами. Для того, щоб отримати достовірну інформацію з цього приводу, редакція звернулася за консультацією до Олександра Ісипа, радника з питань децентралізації Полтавського центру розвитку місцевого самоврядування.
Законопроекту про примусове об’єднання поки немає
Олександр Ісип одразу поспішив розвіяти чутки з приводу того, що вже восени поточного року відбудеться адміністративне, читай — примусове, об’єднання громад, згідно із Перспективним планом, опублікованим у ЗМІ.
Він наголосив на тому, що на сьогоднішній день в Україні діє Закон «Про добровільне об’єднання громад». Щодо адміністративного створення громад «згори», то на сьогоднішній день немає навіть законопроекту, який би регламентував цей процес. Звичайно, не є фактом, що він, цей законопроект, а потім і закон, не з’явиться. Але можливий і такий варіант, що процес створення громад на добровільній основі розтягнеться в часі ще на кілька років. Така ситуація створює можливості для жителів сільрад та керівників органів місцевого самоврядування для виявлення власної ініціативи.
Ісип сказав:
— Кожен може зайти на сайт, на якому професійно висвітлюють усі питання, пов’язані з децентралізацією та створенням громад. Там розписаний чіткий алгоритм дій із таблицями та інфографікою. Там описана методика, згідно з якою визначається центр майбутньої громади.
Потрібні люди, які захочуть створити громаду
Олександр Ісип наголосив на тому, що й зараз не існує жодної адміністративної перепони для того, щоб створити ту чи іншу громаду на добровільній основі. Він розповів:
— Дивіться, збираються, скажімо, двоє сільських голів, які мають волю до створення громади і підтримку депутатів та жителів. І домовляються, де буде центр громади, враховуючи, передусім, об’єктивні фактори — економічний та людський потенціал, розвиток інфраструктури. Так, комусь доведеться поступитися. Але така сільрада втратить лише назву. А здобудуть обидві. Ця реформа не передбачає такого, що в одних заберуть і віддадуть щось іншим. Переваги отримають обидві сторони. Усе залежатиме від того, на яких умовах вони добровільно домовляться. Сільському голові, який добровільно поступиться назвою, буде навіть легше. Він стане старостою із великими повноваженнями. А голові сільради, яка стане центром, ще доведеться пройти випробування виборами. Можуть же й не вибрати.
Взагалі людям потрібно зрозуміти, що все залежить від них. Не гроші є визначальним чинником, а люди. Не так важливо, скільки грошей є в бюджеті тієї чи іншої сільради, як розвинута у них територія. Головне, щоб були люди, які бажають це зробити, які візьмуть на себе відповідальність за проведення реформи, за розвиток своїх сіл. Гроші їм дадуть, вони є. Людей ініціативних і діяльних немає. А якщо немає таких людей, таких керівників, то скільки б коштів не «вливали» в їх села, вони у будь-якому разі будуть приречені на те, щоб залишатися депресивними. Усі ж ми знаємо прислів’я про те, що під «лежачий камінь вода не тече».
Перспективний план — не догма
Також Олександр Ісип зупинився на питанні прийняття обласною радою Перспективного плану створення ОТГ в Полтавській області і, зокрема, в Кобеляцькому районі. Він вважає, що прийнятий документ не є якоюсь непорушною догмою.
Експерт сказав:
— Будь-яка серйозна робота починається із проекту чи плану. Так і тут. Прийнятий Перспективний план є баченням того, де мають бути центри громад. Баченням Уряду, обласної влади. Але це не означає, що його неможливо змінити. Можливо. Але для цього вже згадані мною люди на місцях мають донести до чиновників свої аргументи, довести, що саме їх варіант є кращим і доцільнішим. Запропонували центр громади зробити у Вільховатці. А люди бачуть, що буде краще, якщо центр зроблять в Орлику чи Світлогірському. Це — для прикладу. То нехай збираються, готують аргументи і їдуть у Полтаву, щоб доводити свою правоту. Але їдуть не кричати, а спокійно, з документами в руках, працювати з посадовцями. І їх послухають. Послухали ж Миколу Скрильника із Бутенок, де не мало бути громади.
Перспективний план буде основним документом, по якому в адміністративному порядку приєднуватимуть сільради до вже існуючих громад. Перспективний план використовуватимуть там, де взагалі немає громад, створених на добровільній основі тоді, коли влада вирішить провести примусове об’єднання. Але поки що про це не йдеться.
На завершення розмови Олександр Ісип наголосив:
— Усе, сказане мною, не означає, що представники громадськості, особливо керівники, повинні полегшено видихнути. Усе, мовляв, пронесло, силоміць об’єднувати не будуть, можна спати спокійно. Спати то можна, але можливості для розвитку втрачаються щодня, щогодини. Уже зараз видно, наскільки пришвидшився розвиток об’єднаних громад, наскільки вони випереджають сусідів, які «сплять». А з кожним роком різниця буде ставати все відчутнішою. Нехай люди поїдуть у Пирятин, Ляшківку, Пришиб, Омельник, де громади створені давно, і порівняють, скільки зроблено там у них, у їх селах. Нехай через рік-два поїдуть в Бутенки, де успішно розвивається молода громада. А потім починають діяти.
