У цьому твердженні глибоко переконаний директор Ліщинівського будинку-інтернату, депутат Полтавської обласної ради кількох скликань Анатолій Шкарбан.
4 квітня Анатолій Шкарбан побував у Кунівському, Комарівському, Степівському, Чорбівському та Червоноквітівському ФАПах, аби познайомитись із роботою медиків та домовитись про виїзні обстеження в рамках проекту "Медицина без кордонів".
— З моменту, відколи стартувала робота над проектом "Медицина без кордонів", я побував не в одній медичній установі, — говорить Анатолій Миколайович. — Прекрасно розумів, що ФАПи перебувають далеко не в найкращому стані. Але не думав, що все настільки погано. Працівники цих медустанов слідкують за чистотою й охайністю, своїми силами ремонтують приміщення. Та кожен ФАП потребує капітального ремонту, переобладнання, забезпечення спецмеблями. Що говорити, коли у приміщеннях немає елементарних внутрішніх туалетів. Тільки уявіть, фельдшер Комарівського ФАПу придбала два пластикових вікна, аби приміщення не зруйнувалось. Вона пояснила, що старі дерев’яні випали, а фінансування немає. І вона за власні кошти замовила вікна і вставила їх.
Анатолій Шкарбан зізнається, що, поспілкувавшись із фельдшерами, був вражений їхньою відповідальністю. Ці люди працюють цілодобово, вони виїжджають до хворого і вдень, і вночі. До робочого місця і в райцентр вони добираються власним транспортом. Ці витрати ніде не враховуються. З них познімали усі надбавки, постійно скорочують молодших медичних сестер. Фельдшери виконують непотрібну паперову роботу, яка абсолютно не впливає на якість лікування населення.
— Не зважаючи на мізерну заробітну плату, фельдшери не відмовляються від своєї роботи, — наголошує Анатолій Миколайович. — Вони розуміють, що на їх місце немає бажаючих працювати. Без них ФАПи закриються, а люди залишаться сам на сам зі своїми хворобами. Тим більше, що, враховуючи розбиті дороги, автомобіль швидкої допомоги не зможе швидко доїхати до села. Проїдьте від Біликів до Червоних Квітів і переконайтесь у моїх словах.
Як розповіла завідуюча Червоноквітівським ФАПом Валентина Мишун, у медичній установі вона виконує обов’язки фельдшера, прибиральниці і кочегара.
— Посаду молодшої сестри скоротили, — каже Валентина Федорівна, — і тепер я сама надаю медичні послуги майже 270 жителям Червоних Квітів та Прогресу. Крім того, жодних надбавок і доплат фельдшерам не нараховують. На сьогодні маю 27 років стажу. Центр первинної медико-санітарної служби нараховує мені півставки, ще півставки доплачує сільська рада. У результаті, моя заробітна плата складає 3600 гривень. Автобусне сполучення з райцентром майже відсутнє, тому доводиться щоразу наймати транспорт для поїздок у Кобеляки. А це — 250-300 гривень. Дороги розбиті і ніхто з водіїв не погоджується їхати дешевше.
Валентина Мишун підтримує практику виїзних бригад лікарів. Адже люди з хронічними хворобами можуть отримати обстеження на місці. У інших громадян, навпаки, захворювання можна попередити. Тим більше, що переважна більшість її односельців, у разі погіршення здоров’я, не звертаються в районну поліклініку через відсутність коштів на поїздки.
Анатолій Миколайович наголосив, що, завдяки цим зустрічам, він вкотре переконався в недолугості медичної реформи. На його думку, ФАПи мають поставити на окреме державне фінансування. Фельдшерів потрібно забезпечити всім необхідним і створити умови, що покращать їхню роботу, а не навпаки, призведуть до повного знищення. Адже від роботи фельдшерів залежать результати роботи сімейних лікарів і лікарі вузьких спеціальностей.
Утративши сьогодні цю ланку медичних послуг, її більше ніколи не вдасться відновити.
Частина сільських рад намагаються фінансово допомагати ФАПам. Та в законодавстві немає відповідних норм. І тому субвенції, що надходять із сільських рад у район, знаходяться майже поза законом.
— На моє переконання, виїзні бригади мають постійно працювати в селах, — продовжує Анатолій Шкарбан. — Лише фельдшери, котрі постійно контактують з населенням разом із сімейним лікарем, можуть скоригувати потребу в лікарях, яких профілів мають приїхати в конкретний ФАП. Оскільки одні групи населення потребують обстеження в окуліста, інші — у кардіолога і так далі. Правильно організувавши логістику, забезпечивши кругові об’їзди бригад спеціалістів, нам вдасться зробити медицину в селі доступною. Людям не доведеться їхати в район чи область. Їх обстежать на місцях, призначать лікування, за яким слідкуватиме фельдшер. Реформа медицини, яку зараз впроваджує уряд, — це імітація покращення, що веде до глибоко провалля між доступністю медицини і сільським населенням. Я безмежно вдячний за роботу Олені Сербіній, Людмилі Демченко, Яні Стрюк, Меланії Стадник, Валентині Мишун і всім іншим сільським медикам. Тільки завдяки вашим старанням, медицина на селі продовжує існувати.
