Через якихось два роки українці відзначатимуть вже тридцяту річницю Незалежності. Зараз — двадцять восьма. Таке собі «свято зі сльозами на очах».
Адже, якщо бути щирим із собою та іншими, то похвалитися українцям особливо нічим. Колись індустріальна, космічна та атомна держава остаточно стала аграрною. Та й то, із деякими застереженнями. Українці гарно навчилися виробляти продукцію із низькою доданою вартістю, тобто, вирощувати жито, пшеницю і всяку пашницю. Ніхто не каже, що це погано. Але цього недостатньо, аби в сучасному світі гордитися якимись досягненнями. Нині світом «рулять» не хлібороби, а виробники високих технологій та ідей. Можна до безкінечності проти цього протестувати, можна днями і ночами говорити про несправедливість такої ситуації. Але вона така, і пусті балачки нічого не змінять.
Ми вже майже катастрофічно відстаємо від передових держав світу в області технологій. Навіть аграрних. Яскравим підтвердженням цієї тези є цьогорічні ціни на овочі, особливо картоплю. У аграрній державі «хліб №2» коштує по долару за кілограм. Не вродило, бачте. А не вродило через те, що картопля більш технологічна культура, аніж згадані жито-пшениця. Уже не родять у нас ні овочі, ні фрукти, і ціни на них стрімко доганяють, а то й випереджають європейські. І ситуація з кожним роком лише погіршується.
Ну, а про головних флагманів розвитку сучасного світу — штучний інтелект, освоєння космосу, машинобудування, в Україні вже навіть згадувати забувають.
Хоча ні, оті, хто прийшли до влади, зараз на всіх кутках патякають про «державу в смартфоні». Обіцяють зробити так, що всі послуги від держави українці отримуватимуть, користуючись поліпшеним мобільним телефоном. Гарно? Так. Але не зовсім. Зовсім гарно було б тоді, якби оті смартфони були українського виробництва.
Чому ж так? Чому в нас усе відбувається так повільно? Чому Україна у всесвітньому рейтингу ведення бізнесу відстає від нещадно розкритикованої вітчизняними ЗМІ «лапотної» Росії аж на 30 позицій. Тобто, консервативна, олігархічна, автократична Російська Федерація в очах представників світового бізнесу є більш європейською, більш передовою, аніж «європейська» по самі нікуди Україна? І це, не дивлячись на всі наші революції, усі зміни влади.
Саме такі думки приходять у голову напередодні Дня Незалежності.
Як на мою, підкреслюю, дуже суб’єктивну, думку, усе так, а не інакше, через те, що по великому рахунку ніяких революцій у нас не було і близько. Насправді, у нас відбувається еволюція. А це більш повільний процес. Еволюція братви у владі.
Ще з десяток років тому в нас «рулила» звичайна донецька братва. Щоправда, у ділових костюмах замість спортивних. Потім її змінила братва зі знанням англійської мови. Яценюк, Порошенко та компанія. Зараз українці віддали державу в руки іншої братви. Ці взагалі поки що якісь мутні. Із більш-менш адекватного від них поки що прозвучали заяви про намір продавати землю та створити «державу в смартфоні». На все інше їм поки що «потрібно дати час». Сто днів, триста, рік, п’ятирічку.
І найгірше те, що більшість українців вважає таку ситуацію нормою. Це я про тезу «дати час». Народ, та немає у них ніякого часу, немає у вас ніякого іншого часу, аніж той, що зараз. Завтра не буде, його не існує в природі. І кожен день отого очікування лише віддаляє Україну від того, щоб вона стала не просто незалежною, а дійсно потужною і багатою державою.
У нинішньої братви в руках усі важелі і гілки влади. І вони вже зараз, уже вчора, мали оголосити і поставити чіткі часові рамки щодо своїх заходів і кроків. Замість цього ми бачимо продовження серіалу про Голобородька і белькотіння ні про що.
Так, знаю, що мене заочно і в очі обвинувачують у песимізмі. Це — не так. Спроби казати правду, казати і писати те, що думаєш, не є песимізмом, навіть якщо точка зору розходиться з думками більшості.
Приведу таку страшну цинічну алегорію. У вас виявили онкохворобу на початковій стадії. Є два варіанти дій. Перший — визнати, що у вас рак та негайно починати лікування із розумінням того, що воно може не допомогти і ви помрете. Другий варіант. Тішити себе думкою, що «воно може пройде» і чекати. Де більше турботи про себе? При якому варіанті більше шансів вижити?
У держави Україна — рак. І часу на еволюцію братви у нас вже немає. Ні, Україна не загине, у це я не вірю. Принаймні, щиро цього не хочу. Але якщо дозволити новій владі зволікати й надалі, то здоров’я в України вже точно не буде.
Зі святом усіх. І не давайте владі часу. Тоді все буде добре.
