І паралельно встигає перетнути кордон і заїхати в сусідні країни.
У попередньому номері була надрукована стаття під назвою «Як проїхати на велосипеді 2200 кілометрів». У ній розповідалось про 53‑річного кобелячанина Віктора Валявського, який здійснив подорож від Кобеляк до Карпат і піднявся на три вершини Чорногірського хребта.
Після того, як пост про мандрівку Валявського був опублікований у соціальних мережах, кореспонденти дізнались про іншого кобеляцкого любителя велосипедних подорожей. Його звуть Богдан Заїка і йому 18 років.
Гори змінив на міста
Богдан згадує, що на велосипеді їздить із самого малечку, як і більшість місцевих дітей. Подорожувати на далекі відстані почав із 2015 року. У 14 років хлопець на велосипеді «Ардіс Сантана» поїхав у Лубни і подолав 178 кілометрів.
— Доки гостював у бабусі, кожного дня виїжджав у різні населені пункти, навіть у Чернігівську область їздив. За день накручував більше 100 кілометрів, — згадує юнак. — Про моє захоплення велоподорожами дізнався директор школи, де я навчався, Яків Постольник. Разом із ним я відвідав Карпати. Тоді за 13 днів ми проїхали 880 кілометрів. Поїздка видалась надзвичайно складною, так як я набрав багато зайвих речей. Тепер на досвіді вожу уп’ятеро менше.
Два роки тому Богдан придбав шосейний велосипед фірми КТМ і змінив гори на міста.
— Після поїздки в Карпати я зрозумів, що мені більше подобається їздити асфальтом і бувати у великих містах. Я почав шукав молодих людей, які поділяють моє захоплення. У результаті, познайомився з двома юнаками. Один родом із Гребінки, інший мешкає в Царичанці. Із першим у минулому році ми проїхали зі Львова до Києва. Хоча планували «докрутити» аж до Одеси. Та в дорозі мій знайомий вирішив припинити подорож і поїхав додому. До речі, зараз він змінив захоплення і подорожує автостопом по світу. З іншим велолюбителем ми кілька разів їздили в Дніпро і Кам’янське. Його особистий рекорд — 450 кілометрів. Цю відстань він подолав за 26 годин.
На велосипеді через всю країну і два кордони
Після закінчення школи Богдан вступив до Київського національного авіаційного університету. Навчання забирало багато часу і протягом року юнак майже не бував у Кобеляках. Та ще із зими він почав планувати нову поїздку.
— Мені увесь час хотілося поїздити на велосипеді. Я навіть маршрут у голові складав. Він мав пролягати від крайньої західної точки країни і до Донецької області, — зізнається велолюбитель. — Ближче до літа домовився про спільну поїздку з царичанським товаришем. І я почав готуватися. Грав у теніс, місяць відвідував тренажерний зал, займався бігом. Але насправді цей комплекс вправ дозволяє лише відновити фізичну витривалість. Саму ж їзду на велосипеді не замінить нічого.
Додому кобелячанин приїхав на початку липня і до поїздки в нього залишалось 20 днів. На те, щоб розкататися, він витратив два тижні. Перший дальній рейс був у Дніпро.
— Я добре покатався і відчув, що відновився, — продовжує юнак. — Тож почав готувати речі для подорожі. Придбав палатку, спеціальні кросівки, шолом і насос. Загалом витратив 2500 гривень. Через різні обставини ми виїхали лише 30 липня.
За кілька годин до виїзду юнаки вирішили взяти закордонні паспорти і відвідати сусідні країни, що межують із Закарпатською і Львівською областями.
— До Чопа ми змінили три поїзди із пересадками в Рівному і Львові. Коли прибули, то перше, що кинулося в очі, це архітектура, яка суттєво відрізняється від нашої, — каже Богдан. — На жаль, в Угорщину ми не потрапили, бо на кордоні працював лише автомобільний пропуск. Тоді поїхали до словацького кордону. Заїхали без проблем. Що хочу сказати, прикордонні українські райони ідентичні сусіднім країнам. Щоправда, у Великих Селменцях кращі дороги за наші. Що цікаво, проїхали кілометрів 20 від кордону і практично не бачили людей.
Далі велосипедисти попрямували до озера Синевир, дорогою відвідали Мукачево, Хуст і Міжгір’я. Далі переїхали в Турку, де сіли на електричку до Самбіра. Під час своєї подорожі юнаки зупинялись на ночівлю у привокзальних готелях, хостелах і приватних будинках.
— За 18 кілометрів від польського кордону жила знайома мого товариша. Тож ми вирішили зупинитись у неї, аби з’їздити в Перемишль, — говорить кобелячанин. — На кордоні в нас запитали, чи маємо ми документи на велосипеди, шоломи, світловідбивні жилети, адже в Польщі діє ціла система штрафів. За відсутність шолому можна заплатити 300 злотих. Ми повернулися і взяли все необхідне, навіть придбали шолом. Коли приїхали в Перемишль, то виявилось, що велосипедисти масово ігнорують правила і не одягають шоломи. Дороги в населеному пункті ідентичні до українських. Бачили реабілітаційний центр для бурих ведмедів.
Згодом хлопці попрямували до Львова, Рівного, Житомира і Києва. У столиці їх дороги розійшлися.
Із Києва до Харкова їхав сам
Богдан говорить:
— Товариш хотів залишитись у Києві, а мені кортіло продовжити маршрут. Ми домовились, що зустрінемось у Лубнах. Та він не приїхав туди. Тоді я попрямував через Велику Багачку на Полтаву, а наступного дня доїхав до Харкова. Загалом моя подорож склала 12 їздових днів. Усього накрутив 1600 кілометрів, не враховуючи переїзди залізницею. Найдовший маршрут, який ми проїхали за день, був із Здолбуніва в Житомир — 200 кілометрів. У дорозі витратив близько 3500 гривень.
Із приводу раціону, то в дорозі юнак дотримувався правильного харчування лише перші три дні. А потім не відмовляв собі ні в чому. Хоча за час подорожі схуд на кілька кілограмів. За день Богдан проїжджав комфортну для себе відстань. Спав стільки годин, скільки потребував організм. Під час подорожі хлопці спілкувалися з людьми, роздивлялися місцевість і в принципі майже нікуди не поспішали.
Далі Богдан планує подорожувати Європою. Та він вважає, що з велосипедом у руках йому буде складно втілити задумане.
