Тема такого протиприродного явища, точніше, поняття, як справедливість, завжди була актуальною для більшої частини українського суспільства. І напевне, у силу його якоїсь патологічної індиферентності, ще довго буде. Українці люблять говорити і мріяти по справедливість. А їх кращі сини і доньки в образі вітчизняних політиків ще більше люблять розводити лохів, ой, вибачте, своїх любих виборців, просторікуванням про цю саму справедливість. Мовляв, ось тільки дайте нам гетьманську булаву, і ми втілимо в реальність вашу віковічну мрію.
Між тим, якщо подивитися уважно на природу, на весь живий світ, який нас, людей, оточує, то швидко розумієш, що в ньому такого поняття, як справедливість просто не існує. Там є природній відбір, мутація, у крайньому випадку, для буддистів та фаталістів — закон карми. А от справедливості не існує. Ну, як, скажімо, виходячи з поняття справедливості, пояснити, що жива істота корова жере траву, котра теж є живою істотою. А вовки і тигри жеруть живу істоту корову. А живі істоти люди, у свою чергу, жеруть всіх інших живих істот. У той же час — одні не чіпають корів, другі — свиней, а треті полюбляють їсти собак. При цьому, завзято вбиваючи собі подібних лише за те, що ті, подібні, мають не схожі гастрономічні чи інші уподобання. Тут голову собі поламаєш, шукаючи справедливості або хоча б логіки. Напевне, сама матінка природа так задумала, щоб у цьому світі не було справедливості.
Недаремно ж усі спроби людей збудувати якесь справедливе суспільство незмінно закінчувалися невдачею. Не буду детально зупинятися на сумному досвіді Кампанелли, французьких утопістів та інших шукачів справедливості.
Згадаємо нашого земляка гетьмана Скоропадського. Прізвище цього українського державного діяча, що жив на початку минулого століття, зараз згадують досить часто. Це у зв’язку з тим, що Скоропадський за кілька місяців свого керування Україною пробував провести земельну реформу, установити ринок сільськогосподарських угідь. І, судячи з усього, думав чоловік, як би його вчинити по справедливості, хотів, щоб у поміщиків землі стало менше, а у селян — більше. Але при цьому селяни мали її, ту землю, купляти.
І нібито добрі наміри були в Скоропадського. І земельна реформа передбачала створення банку для кредитування селян. І про розвиток цукроваріння, як локомотива аграрного сектору, гетьман думав. Але закінчилися всі його задуми одним великим пшиком. Поміщики землею ділитися не хотіли, навіть за гроші, а селяни, навпаки, купляти нічого не збиралися. Вони ж ту землю вже силою собі забрали. Без грошей, за допомогою вил, берданок і маузерів. У результаті, не вгодив гетьман нікому і довелося йому тікати з рідної України разом з німцями.
Зараз в Україні відбувається другий етап сучасної земельної реформи. Перший відбувся у дев’яностих, коли замість десятків тисяч колгоспів з’явилися мільйони приватних власників. Під час другого етапу землю почнуть продавати. Ситуація доволі схожа на ту, в якій століття тому опинився Скоропадський. Тільки тоді окупація України іноземцями була явною, а зараз — прихованою.
Та чомусь мені здається, що сучасні «зелені» хлопці та дівчата є зовсім не такими наївними і простими, як може здатися на перший погляд. І «по справедливості», як Скоропадський, вони діяти не будуть. Бабусі то свої паї продати зможуть, а всім іншим доведеться діяти за жорсткими правилами природного відбору.
