Не так давно, прогулюючись вулицями рідних Кобеляк, знічев’я вирішив порахувати. Рахував аптеки, а точніше — магазини, у яких продають медичні препарати. Адже раніше, згідно із визначенням, аптекою міг називатися лише медичний заклад, де ліки виготовляли. І колись давно, навіть за часів незалежної України, їх, ліки, там таки готували. А зараз, думаю, що не помилюся, стверджуючи, що в більшості магазинів, які продають медикаменти, навіть аптечних терезів немає. І практично будь-який медичний препарат можна придбати без рецепта лікаря. За виключенням хіба що наркотиків. І це при тому, що на величезній кількості медикаментів, чомусь, пишуть «За рецептом лікаря». Хоча на парканах теж різні слова пишуть. А в українських законах аптеки, чомусь, називають «закладами охорони здоров’я». Смішно, чи не так? Це за логікою українських державних мужів, магазини, які заробляють на ліках і їх власники, мають людське здоров’я охороняти. А на чому ж вони тоді зароблятимуть? Це не логіка, а якийсь чорний гумор виходить.
Та повернемося до прогулянки Кобеляками. Ось так, гуляючи, нарахував чотирнадцять аптек. Кажуть, що невдовзі відкриється ще одна, буде п’ятнадцять закладів, де за ваші гроші охоронятимуть ваше здоров’я.
І схожа ситуація — у всіх інших населених пунктах України, за виключенням зовсім маленьких сіл. Там, чомусь, охороняти здоров’я аптекарі не поспішають. Як думаєте, чому?
А ще якихось років 20–30 тому в тих же Кобеляках працювала лише одна, комунальна, аптека. І справлялася якось. Це при тому, що людей у містечку жило більше.
Прямо мода якась нездорова в Україні. Мода на аптеки.
А ще в нас явно мода на різні грипи простежується. Можливо, хтось ще не забув, був у нас «пташиний» грип, був свинячий, була атипова пневмонія. Про це весь час по зомбоящику торочили, якісь комісії створювали, тонни закордонних медикаментів закупляли. Як зараз пам’ятаю сяючу Юлію Володимирівну, яка радісно рапортувала, що в Україну літаком доставили чудодійний Таміфлю, про який через кілька місяців уже забули. Як і про чергову епідемію незрозумілого грипу. Як і про кілька десятків мільйонів бюджетних доларів, які хтось успішно заробив на нікому (як виявилось) не потрібній вакцині
Зараз у моді уханьський коронавірус. Цією новою трясцею в парумільярдному Китаї, точніше, в 11-мільйонному Ухані, захворіли аж дві тисячі чоловік. Можливо, доки ця стаття вийде у світ, хворих нарахують ще пару тисяч. І по кілька коронавірусних небораків виявили в Японії, Південній Кореї, Австралії і ще десь у Сінгапурі.
І знову ґвалт на урядових пагорбах. Знову якісь комісії, якісь президентські та урядові розпорядження. Знову істерика по телеканалах. А це все означає лише одне — бабло, бабло і ще раз бабло. Його знову будуть витрачати на абсолютно безглузду боротьбу з вірусом. Із яким, а це має знати навіть студент мед академії, боротися абсолютно безглуздо. Ну не побореш ти вірус. Він безсмертний і буде існувати доти, доки існує людство. Зникне уханьський вірус, з’явиться ще якийсь. А потім знову мутує і знову зникне. І ніякі часники, інтерферони, блокатори, інгібітори та інша трясця від нього не рятують. Уся ота трясця лише допомагає збагачуватися власникам аптек і фармацевтичних корпорацій.
А для того, щоб не захворіти, потрібно виконувати кілька абсолютно безкоштовних процедур: постійно мити руки з милом, робити вологе прибирання і провітрювання в домі чи офісі і… І все, напевне. А, є ще одне, найважче. Це — займатися фізкультурою і їсти більше овочів та фруктів. До речі, про фрукти. Ну, якщо розгін паніки телеканалами, точніше, їх власниками, зрозуміти якось можна. Паніка — це неконтрольоване придбання медикаментів і бабло, бабло, бабло. То ось тих, у кого аптек немає, зрозуміти важко, навіть неможливо. Приміром, неможливо з точки зору здорового глузду пояснити чутку, яка шириться з уст в уста, із сторінки на сторінку про те, що потрібно берегтися бананів. У тих клятих бананах, виявляється, може сидіти клятий коронавірус.
Зізнаюся чесно, без матюків коментувати подібну ахінею важко. Але можливо. По перше, із китайської провінції Ухань, де пару тисяч чоловік заразилися новим вірусом, банани в країну не везуть. У всякому випадку, зараз. Адже, не дивлячись на субтропічний клімат, зараз в Ухані зима. І температура повітря коливається від плюсової до мінусової. А банани, вони такого не люблять.
А по-друге, і це головне. Це ж якою «глибиною мислі» потрібно оперувати, щоб додуматися до того, що вірус може передаватися через банани людям. Так, у рослин теж є свої віруси. У помідорів є, у перцю, у капусти. Ви чули, щоб хтось заразився вірусом із помідорів чи картоплі? І навпаки, рослини не ушкоджуються людськими вірусами. Ну не хворіють вони грипом, і все тут. Кожному своє, як було сказано. Бананам — бананяче, людям — людське.
Отака в нас в Україні мода. Мода на те, щоб хворіти, мода на невігластво, на дурнуваті чутки.
Засуджувати за це людей? Ну й що із того? Забобони і невігластво були, є і будуть. І якраз завданням влади є боротьба саме із такими дурницями. Хоча побороти їх неможливо. А що можливо? А можливо нарешті заборонити продаж ліків без рецептів, передусім — антибіотиків. Як це зроблено у всьому цивілізованому світі. У тому світі, де влада хоче, щоб нація була здоровою. Бо заробляє на здоров’ї, а не на хворобах.
До речі, цю тезу можна назвати таким собі лакмусовим папірцем для нової української влади. Припинять бізнес на здоров’ї, наведуть порядок із аптеками, можна буде на щось хороше від них сподіватися. У іншому разі… Ну, самі розумієте, хто вони такі в іншому разі. А в країні після аптек наступним наймоднішим і найприбутковішим бізнесом стануть приватні морги і цвинтарі.
А наостанок, трішки гумору. Анекдот. А можливо, інструкція.
Година пік. Переповнена маршрутка. Заходжу, точніше, залажу в салон. Чхаю. Кажу:
— Та що ж це таке я в тому Китаї підхопив (-ла).
Далі їдемо удвох: я і заплаканий водій.
