Екс-керівник сектору культури Кобеляцької РДА Марія Кириченко, звільняючись із роботи, досить оригінально попрощалася з колегами. І пообіцяла повернутися.
Ще наприкінці минулого року Прем’єр Міністр України анонсував масштабне скорочення в рядах держслужбовців. У першу чергу, мали «урізати» штат працівників райдержадміністрацій. На початку 2020 року процес, як було сказано одним із класиків ще радянської політики, пішов. Посади скорочувати почали. У окремих випадках процедура відбувалася досить оригінально. Як, скажімо, у Кобеляках.
У п’ятницю в обідню пору до будівлі районного центру культури і дозвілля прибув патрульний автомобіль поліції. Правоохоронці увійшли в приміщення і перебували там досить довго. По місту одразу почали поширюватися різні чутки. Одні говорили, що «в культурі» когось упіймали на хабарі, інші — поліцейські нібито документували перебування когось із держслужбовців у нетверезому стані в робочий час.
Як виявилося, поліцейських викликала Марія Кириченко, на той момент уже колишній керівник сектору культури і туризму. У рамках реорганізації, що проводилась у РДА, Марії Олександрівні запропонували зайняти іншу посаду. Вона відмовилася і була звільнена. А її відомство об’єднали із сектором у справах молоді та спорту, яке очолював Віталій Детюк. Віталій Олексійович і став керівником нового об’єднаного сектору. Відтепер він відатиме і спортом, і культурою.
Поліцейські, які приїхали на виклик, взяли пояснення у всіх присутніх у приміщенні колишнього сектору культури, перевірили їх на вміст алкоголю в організмі. Певно, Марія Кириченко і викликала правоохоронців для цього — аби перевірили, чи не перебуває хтось на робочому місці в стані алкогольного сп’яніння. П’яних не було. Сама Марія Олександрівна на пропозицію прокоментувати подію відповіла нам відмовою.
Натомість до редакції потрапив цікавий «документ», на кому стоїть підпис нібито Марії Кириченко та печатка. Називається він «Заповітом». У тексті особа, яка підписується Кириченко Марією Олександрівною, заповідає: «… Мосієнко Галині Іванівні — книги, скриню. Скляренку Олександру Миколайовичу — прядку. Паську Олександру Володимировичу — кабінет з меблями. Жук Людмилі Іванівні — системний блок…».
Найбільше, згідно із «заповітом», дісталося Віталію Детюку — «… зберегти мережу закладів культури та не розвалити. А також кількість колективів та їх професійний рівень. Бо я іду не назовсім».
Отак оригінально передають справи і прощаються з колективом у «районній культурі».
Під час телефонної розмови Марія Кириченко висловила побажання «і не нада його роздувать, щось там писать. Воно не нужне, розумієте…».
Викликати поліцію і писати «заповіти», виходить, «нужніше».
