Хочу висловити власне бачення причин тих подій, що днями відбулися в Нових Санжарах і свідками яких були не лише жителі сусідніх районів, а й увесь світ. Адже подібне протистояння українців проти українців продовжується.
20 лютого в мене була запланована операція в Полтаві. Виїхав з Кобеляк завчасно, аби не спізнитися. Десь о десятій тридцять уже були в дорозі.
Аж раптом на під’їзді до села Лелюхівка, що розташоване поряд із Новими Санжарами, мій автомобіль зупинили співробітники патрульної поліції. Вимушена зупинка відбулася біля мосту через річку Ворскла. Поліцейські не давали змоги їхати далі. Довелося телефонувати на «102». Дзвонив чотири рази, трубку так і не взяли. Довелося телефонувати аж у Міністерство внутрішніх справ. Там трубку взяли і пояснили, що проїзд через міст тимчасово обмежено. Та мені від цього легше не стало, адже час спливав, поліцейські їхати далі не дозволяли. На щастя, трапився поряд місцевий житель, який розповів, як можна об’їхати цю перешкоду. Що я і зробив.
По самому селищу проїхав без найменших пригод. Лише звернув увагу, що на в’їздах-виїздах та в центрі Нових Санжар розташувалися нацгвардійці групами по 20–25 чоловік. На перетині дороги із райцентру до траси Полтава — Кременчук теж стояли військовослужбовці. Але мій автомобіль уже ніхто не зупиняв і не перевіряв.
Натомість, виїхавши на трасу, одразу побачив величезну колону фур. Вони стояли на обочині, адже їх рух у бік Кременчука заблокували поліцейські. Довжиною цей гігантський «корок» сягав не менше двох кілометрів.
Їхав я до Полтави і думав, кому ж потрібна ця провокація. Сто вантажних автомобілів, які кудись їхали, щось потрібне людям везли, заблоковані. Це — проблеми для водіїв, для отримувачів вантажу, для кінцевих споживачів. Хтось, як я, не встигає в лікарню, до когось не доїхала вчасно «швидка» чи «пожежна».
Так, непрофесійність поліцейських вчергове здивувала. Якщо їх кервіництво боялося якихось бунтів, то потрібно було просто перекрити дороги на поворотах на Нові Санжари. І все. А інші нехай безборонно і безпроблемно їдуть.
Але дії поліцейських не є головною причиною виникнення скандальної ситуації у Нових Санжарах, яка знову знеславила країну на весь світ. Невже не можна було керівництву Міністерства охорони здоров’я, Міністерства внутрішніх справ, завчасно, бажано за пару тижнів, приїхати в райцентр, провести зустрічі з місцевими посадовцями, депутатами, лікарями, громадськими діячами, розповісти їм про плани виконавчої влади і цим заспокоїти людей? Але ж цього не зробили.
Але корені проблеми, на мою думку, заховані ще глибше. Вони тягнуться ще з 2014 року. Саме ті події призвели до появи тотальної недовіри до всіх керівних структур у Києві. Розділилися і почали ненавидіти один одного і звичайні люди. З’явилися «свої» і «чужі» серед українців. А до цього ж були всі громадяни однієї держави.
От візьмімо хоча б приклад людей, які приїхали в Нові Санжари з Китаю. Вони ж — це ми. Вони — українці. А інші українці, піддавшись на провокацію, почали закидати своїх співгромадян камінням, ображати їх.
Чомусь, я згадав той час, коли мені було лише 7 чи 8 років. Давно то було, більше шести десятиліть тому, а в пам'яті живе. Тоді наша сусідка сказала таку фразу:
— Почекайте трішки, прийде період, коли люди осатаніють, будуть ненавидіти один одного.
І ось зараз той період настав, ми в ньому живемо. І, на жаль, влада лише підливає оливи у вогонь ненависті всіх до всіх.
Фашисти, окупувавши Україну, не намагалися дати нам райське життя. Вони прийшли для того, щоб загарбати наші цінні землі. Але вища справедливість торжествувала і радянські війська прогнали загарбників з української землі.
А от зараз до влади прийшли люди, які без війни збираються віддати найбільше багатство України колишнім загарбникам. Вони не цінують подвигу своїх батьків, які поклали голови в боях за рідний край. І, навпаки, стравлюють своїх співгромадян між собою. То армія у них, то мова, то віра. А я вважаю, що поляк, який живе в Україні, залишається поляком, росіянин — росіянином, а українець — українцем. Але лише за етнічною ознакою. Але об’єднувати всіх цих людей, усі національності має те, що всі вони є громадянами держави Україна.
Дорогі мої співгромадяни, дорогі пани й панянки, звертаюся до вас. Давайте дружити. Поважати один одного, допомагати в горі і разом веселитися в радості. А влада, точніше люди, які в ній, приходять і йдуть. Ми ж залишаємося людьми.
От тільки давайте вибирати у владу, на керівні посади своїх українців.
Усім зичу миру і добра, злагоди в сім’ях і порозуміння із сусідами. І завжди думайте, що робите, та несіть відповідальність за свої вчинки.
