Не знаю, як хто, а автор добре пам’ятає, як у минулому році, навесні та на початку літа, під час чисельних мітингів чи акцій протесту кобеляцький люд дружно пропонував, обіцяв‑попереждав «Ми будемо писати Зеленському». Закривають лікарню — «Ми будемо писати Зеленському!», порушують земельні права селян — «Ми будемо писати Зеленському!», у Кобеляках вивозять сміття на звалище, що на Покрівській — «Ми будемо писати Зеленському!».
Розумів, що щось схоже, лише із невеличкими відмінностями, відбувається по всій Україні. І не міг навіть собі уявити, як Володимир Олександрович не те, що задовольнить усі прохання про допомогу, а фізично встигне прочитати всю ту писанину. І от зараз, через рік після того всенародного кличу, згадую один відомий музичний твір.
Можливо, люди середнього та молодого віку, ті, хто знайомий із творчістю рок-гурту «Бі-2», пам’ятають їх знамениту пісню за мотивами оповідання Габріеля Гарсіа Маркеса «Полковнику ніхто не пише». Навіть не можу пояснити, чому згадав її під враженням подій минулого тижня. Напевне, згадав через приспів, який у мові оригіналу звучить наступним чином: «Полковнику никто не пишет, полковника никто не ждет».
І от зараз дивлюся, як громадські активісти Гунжель і Ковач намагаються завадити безконтрольному руху «онурівських» великовагових автомобілів через Кобеляки, слухаю жителів міста, які дружно скаржаться на те, що потужна техніка руйнує дороги, а вібрація від неї — будинки, спостерігаю, як кілька жителів Сухинівки протестують проти протиправного, на їх думку, захоплення землі, бачу, як на звалище посеред лісу везуть небезпечні для довкілля і здоров’я людей відходи. От спостерігаю оце все свавілля і думаю: «А чому Зеленського ніхто не гукає?». Він же, він нікуди не подівся. А кличу «Погукайте Зеленського!» щось не чути.
Натомість, усе частіше доводиться чути таке: «Та нікому ми не потрібні», «Нас знову обдурили», «А ми думали, що все буде добре, а вийшло, як завжди».
Нікому не потрібні, обдурили. Та ніхто нікого не дурив. Ніхто ж і не обіцяв, що буде день і ніч думати про Іваненка з Біликів чи Петренка з Кобеляк. Так не буває. І ні Зеленський, ні хтось інший не прийшов у цей світ для того, щоб постійно думати, тим більше — турбуватися про інших. Так не буває.
А в наскрізь корумпованій державі Україна щось змінити не зможе навіть Котигорошко чи Бетмен. А хто зможе? Та ніхто. А зміни почнуться лише тоді, коли кожен сам для себе зробить висновок і почне сподіватися виключно на себе. І змінювати виключно себе. А не кликати Зеленського, Вія, Царівну Жабу чи ще когось всесильного.
А змінивши себе, отой кожен почне діяти, а не сподіватися. Адже результат дає виключно дія, а не звернення, прохання, чолобитні.
Не хочуть кобелячани боротися проти руйнації доріг? Їх зруйнують і поїдуть, збудувавши «бетонку».
Не хочуть помічати, як отруюють ліс, річку, все довкілля відходами? Землю і річку отруять, а ліс згорить.
І найголовніше — за всю оцю байдужість і бездіяльність заплатить кожен. Адже за гроші кожного будуть «латати» зруйновані дороги, за копійки кожного «сірого» вивозитимуть отруту з лісу. Можете не сумніватися — ті, хто знищив дороги і спаплюжив ліс, із своєї кишені не витратять жодної гривні. За все заплатите ви. І не лише грошима, а й своїм і своїх дітей здоров’ям.
P. S. На звалищі в лісі зараз кожен бажаючий може побачити вельми символічну картину — два похоронних вінки над величезною купою сміття. Такий собі символ закінчення епохи всенародного кличу до Зеленського.
