Менше, ніж через місяць, жителі Кобеляк, Біликів, Нових Санжар, Царичанки, Ляшківки, Ганжівки і ще сотень населених пунктів підуть на вибори, щоб на наступні п’ять років вибрати собі владу. І вже зараз можна констатувати звичну тенденцію, коли більшість виборців акцентують свою увагу виключно на кандидатурах майбутніх міського та селищних голів. Тільки-но закінчилася реєстрація кандидатів, а вже доводиться на вулицях, відповідати на звичне запитання: «А хто йде?».
Про те, хто балотуватиметься на посади керівників громад, ми обов’язково повідомимо. Та й вони самі ще набриднуть вам своєю агітацією.
Між тим, виборці чомусь ігнорують такий важливий для життєдіяльності майбутніх громад аспект, як склад депутатського корпусу. Адже жоден із новообраних керівників не буде, точніше, не повинен керувати, приймати рішення одноосібно. Тому що всі вони люди. А людям, як відомо, притаманно помилятися. А якщо немає ніякого стримуючого фактору, то ці помилки можуть дуже дорого коштувати майбутнім громадам. Дорого і в прямому, і в переносному сенсі.
Тому роль якісного складу депутатського корпусу неможливо переоцінити. От, скажімо, якщо говорити про місто Кобеляки, то протягом десятиліть повноцінних депутатів у міськраді не було. А були банальні кнопкодави, які, не надто переймаючись наслідками, голосували за все, що їм пропонувало керівництво міста. Так було при Олександрові Ісипу, не змінилася ситуація і під час правління Олександра Копельця. У цьому плані ті ж Білики чи Бутенки вигідно відрізнялися від Кобеляк. Чомусь, у менших населених пунктах депутати виявляли більшу активність і мали принципову позицію. У райраді взагалі в депутатів була вирішальна роль. Ну то й не дивно, адже там керівника вони самі й обирали.
Не буду зайвий раз докоряти депутатам за відсутність власної позиції та бачення розвитку міста Кобеляки. Зрозуміло, що їм працювати набагато важче, аніж тому ж міському голові. У того й робота постійна у владі, і зарплата більше, ніж пристойна. Маючи майже 50 тисяч гривень щомісяця, можна дозволити собі не займатися нічим іншим, окрім «улюбленої справи». А депутат що? Він працює безкоштовно, заробляє собі на хліб насущний у іншому місці. Приходить лише на сесії, у кращому випадку — ще й на засідання комісій. І його роль починається і закінчується виключно голосуванням за запропоновані головою чи секретарем рішення. Ну можна ще асфальт для провулка чи вулиці, на якій живеш, випросити. Ну земельну діляночку для себе чи родичів, майданчик ігровий, зайвий ліхтар на стовпі. Зрештою, і все.
Так було. А як буде після цих виборів? Хотілося б, аби тенденція змінилася. І депутати відчули себе повноправними господарями в місті, селищі, селі. І мали свою принципову позицію, а не лише бездумно голосували за забаганки того чи іншого керівника. Незалежно від того, хто виграє вибори.
Тому звертаюся до виборців, аби вони пильно придивлялися і до кандидатів у депутати. Їх роль, їх особисті якості можуть мати значення більше, аніж те, хто отримуватиме 50 тисяч гривень зарплати. При цьому, партійність не має надто великого значення.
