Нібито зовсім недавно писав редакційну під назвою «За сто днів до весни», аж, гульк, а до весни вже тридцять днів залишилося. Тобто, мине коротенький лютий — і закінчиться зима.
Згадати пре весну дещо несподівано примусили набридливі пости у Фейсбуці. У них люди мого віку, та й молодші, затято «сумують» за радянським минулим і розповсюджують досить сумнівну тезу про те, що «сересерівський» українець таки жив краще. При цьому, не забуваючи виставляти фоточки своїх столів, що ломляться від м’яса, різного виду «морів», сучасних автомобілів іноземного виробництва та інших «жахів» власного сьогодення. А на резонне зауваження щодо невідповідності зойків і плачів власним безтурботним фотографіям, люди відповідають:
— Так пенсіонерів шкода.
— Так дітям як жити?
— Так а молоді що робити?
І таке, і тому подібне. Так і хочеться запропонувати:
— Так роздайте все м’ясо і торти, котрі фотографуєте і виставляєте на загальний огляд пенсіонерам.
— Так продайте машину і пожертвуйте все на якийсь дитбудинок.
— Так не подорожуйте на моря і окіяни, купіть авіаквитки та оплатіть готелі молоді.
Ну можна ще все на собачий притулок пожертвувати. Можна продати автомобіль, будинок, коштовності, ба, навіть власну нирку можна продати і накупити ліків для онкохворих людей.
Ні? Слабо? Жорстокі речі говорю? Так навіщо тоді лукавити?
А якщо говорити не сердито, то людей, які ностальгують за минулим, таки можна зрозуміти. Особливо, коли їм уже за сорок-п’ятдесят. Так, і в мене колись не було сідини і зморшок на обличчі, так, і на мене задивлялися молоді дівчата, а я — на них. І батьки були живі.
Так, за цим можна ностальгувати і зрозуміти подібні почуття. Але це вже ніколи не повернеться. А жити минулим — не конструктивно. Тим більше — до весни лише тридцять днів. І ми вже майже пережили зиму, морози, коронавірус, локдаун, чергову недолугу владу. А з настанням весни і тепла газу для опалення буде потрібно менше, ціна на нього піде вниз, природа проснеться і покличе… Когось на город із лопатою, когось — у садок, ще когось — до річки.
І, хоча всі релігії і філософи говорять, що майбутнього теж немає, але… Але краще жити таки ним, ніж спогадами, які не змінять ніщо і нікого. А ще краще — навчитися отримувати насолоду від сучасного, теперішнього, щосекундного буття.
Так що — із наступаючою весною вас! Будьте здорові і радійте кожній миті сьогодення. А безглузді пости в соцмережах цьому аж ніяк не сприяють.
