Досить часто в розмовах із знайомими людьми, надто із колегами по журналістському цеху, обговорюємо долю паперових ЗМІ в Україні. Як правило, прогнози невтішні: більшість вважає, що традиційні газети й журнали в найближчі п’ять-шість років просто «помруть». І це ще оптимістичний прогноз.
Мовляв, нікуди не подінешся від реалій часу, коли науково‑технічний прогрес, а з ним цифрові технології, не залишають у цьому житті ні паперу, ні часу для читання. Та й печальна українська демографія грає свою вбивчу роль. Українців із кожним роком стає все менше. І в найближче десятиліття ця тенденція не зміниться. А якщо й зміниться, то лише на гірше. І в результаті, читати стає просто нікому. Кількома словами — сумний сум і жахливий жах.
Насправді ж, усе може бути й не так печально. Адже буваючи за кордоном, у так званих цивілізованих, заможних європейських країнах, часто звертаю увагу на те, що там продовжують читати. Читають паперові книги, читають паперову пресу. У вагонах метро в тій же Австрії або Чехії звертав увагу на те, що люди під час поїздки тримають на колінах не смартфони, а розгорнуті книги.У Іспанії в кафе люди, п’ючи каву, читають паперові газети, у основному на спортивну тематику. І це при тому, що в той світ Інтернет та інші цифрові технології прийшли раніше, аніж в Україну, а паперові книги і газети коштують дуже дорого.
Так, там дещо інша цивілізація. Так, там дещо інший рівень життя. Там уже всі «наїлися» і нікуди не поспішають. Українці ж ще біжать у невідомість.
Та нічого страшного в цьому немає. І прибіжать, і наїдяться. І теж будуть починати ранок із чашечки кави і «свіжої» газети. Коли це буде? Я не знаю. Але буде.
А паперова преса таки потрібна. І вона важливіша та корисніша, аніж всі оті блоги, влоги, тік-токи, ютуби, телевізори. Чому так думаю? Наведу приклад.
От не так давно в нас на сайті було розміщене повідомлення, що українка вже поважного віку злізла в глибочезний колодязь. Зробила це свідомо (як вона думала), зібравши речі. Жінка таким чином ховалася від якихось окупантів, які з доброго дива мали ось-ось напасти на її Богом і людьми забуте село. Забуте всіма, окрім телевізора та Інтернету.
Насправді ж, у реальному житті ніяких окупантів не було. Але вони були «в телевізорі», отже, в мозку цієї людини.
Одним із постулатів найдревнішої світової релігії, буддизму, є твердження про те, що весь цей світ, усе, що ми бачимо, чуємо, смакуємо, взагалі, відчуваємо, є ілюзією. Майєю, по-їхньому.
А телевізор та Інтернет ще й додають ілюзії в людський мозок. І в результаті, люди бачать, а то й відчувають те, чого немає в реальності. І свято в це вірять.
Безумовно, вся та ілюзія в людському мозку свідомо створена іншими людьми. Навіщо? Причина проста і банальна — так легше керувати і продавати. Тобто причина — гроші.
А тепер давайте подумаємо разом. А чи багато ви чули випадків, коли люди отак втрачали зв’язок із реальністю після прочитання книг чи газет? Думаю, що таких випадків зовсім мало. А ті, що фіксуються, є швидше виключенням, а не правилом.
А чому? Та тому, що при читанні, особливо довгого тексту, а не смс-повідомлення чи посту в соцмережі, не кажучи вже про відеоряд, працюють інші частини мозку, ті, що відповідають за розум, а не за емоції.
Так що читайте, залишайтеся гомосапієнсами. А розумні, як відомо, живуть довше, виглядають краще, хворіють менше. Отже, є щасливішими.
Будьте розумними і щасливими. А ми прощаємося із вами — не назавжди, а лише до липня 2021‑го. «ЕХО» йде в коротеньку традиційну відпустку.
Із 24 червня по 4 липня редакція буде зачиненою. Чекаємо вас 5 липня.
ОГОЛОШЕННЯ ПРИЙМАЄМО ЗА АДРЕСАМИ:
Кобеляки — кіоски ТОРГ-ПРЕСИ: навпроти РВ Нацполіції, біля поліклініки, у автостанції;
Нові Санжари — вул. Незалежності, 37, відділ преси в магазині «Побутова техніка»
Царичанка — магазин «Все для дому» навпроти «Явора».
Надіслати поштою: 39200, м. Кобеляки, а/с 33, Тижневик ЕХО.
