Напевне, будемо вже закінчувати розповідь про історію трактора, що встановлений у центрі Кобеляк у вигляді пам’ятника.
Нашу розповідь про один із кобеляцьких пам’ятників та історії й легенди, з ним пов’язані, почалися наприкінці червня цього року. У серпні будемо закінчувати.
(Читайте також першу частину та другу частину розповіді)
Починаючи розповідь, редакція щиро сподівалася, що в Кобеляках знайдеться багато людей, котрі підтримають ідею ознайомлення широкого загалу з історією рідного міста. Знаєте ж, часто доводиться чути закиди, на кшталт «Та що ви все про погане пишете» або «Молоді потрібно про нашу історію розповідати».
Та, як виявилося, бажаючих зробити свій внесок у збереження та популяризацію історії рідного краю не так уже й багато. Відгукнулися кілька чоловік.
Останнім зателефонував працівник Аграрного ліцею Олександр Діденко. Він сказав, що в нього є стара фотографія того трактора. А також попросив нагадати людям, що досить довго та техніка була на балансі саме Аграрного ліцею, у ті часи — СПТУ.
Зрештою, ми зустрілися з Діденком. Він надав стару світлину. На ній зображений трактор на фоні будівлі колишнього клубу СПТУ. Зараз тієї споруди вже немає.
На будинку напис «50 років СРСР». 22–72 роки. Дерева, посаджені поряд із будівлею, дуже молоді. Тобто світлина зроблена на початку семидесятих.
За словами Діденка, колись у СПТУ був великий архів. Де він зараз і що з ним, чоловік не знає. Також Олександр Діденко розповів, що «постоявши» перед клубом, трактор був перевезений на територію навчального полігону СПТУ.
Звідти його забирали в дні великих державних свят, піднімали краном на вантажний автомобіль і везли на стадіон чи в інше місце, де проходив урочистий парад. За кермо незмінно саджали жінку в червоній косинці.
За словами Діденка, серед працівників СПТУ була популярна історія про те, що співробітники закладу навіть колись злили і використали мастило з цієї техніки. Але він не впевнений у правдивості цієї історії.
Так що, як бачите, цей трактор потрапляв у різні ситуації, а по світу покатався…Був і у Волгограді, і в Магдалинівці, і в парадах участь брав.
Звичайно, можна спробувати про все це забути. Навіть дурнуватим законом заборонити згадувати про державу, яка існувала зовсім недавно. Але люди, які це пробують робити, чомусь, забувають, що історія рухається по спіралі і колись майже усе повернеться. А молодь має знати все — і про хороше, і про погане. Без цього немає правдивої історії.
