Приводом для написання цієї статті, стала тема, піднята в редакційній колонці минулого номера «ЕХО». Та публікація називалася «Дивні люди».
У згаданій редакційній її автор, із властивою йому іронією, розмірковує-дивується з приводу того, що люди, які обрали Зеленського Президентом України, тепер обурюються тим, що залишаються без землі та засобів до існування. І називає таких людей «дивними».
Так, я теж протягом десятиліть спостерігаю за дивними змінами, які відбуваються в українському суспільстві. Інтуїція підказує, що відбуваються щось неправильне, кудись не туди ми рухаємось.
Почнемо із того, що сьогодні бачимо скрізь і всюди.
Зараз у нас справжній розгул демократії. Ми її дуже хотіли і довго чекали. Головні ознаки демократії — багатопартійність, громадянські права, вільні вибори, свобода слова.
Пиши, що завгодно, організовуй свою партію, грабуй, як можеш, а візьмуть «за зябра», то збирай манатки і утікай «за бугор». Усе це можна зараз. І «додемократизувались» ми до того, що в декого із народу грошей навіть на молоко, не те, що на газ, не вистачає.
У свій час така собі Олена Бонер сказала, що за демократію потрібно платити. О, ми зараз і платимо, хто чим: хто — землею, хто — своїм життям, а хто — уже й життя дітей заклав.
Дехто плакати почав, просити. Мовляв, дайте нам якось вижити. Але то вже не демократія, то «відрижка» диктатури пролетаріату. Жити — це вже відхід від чистої демократії. Це вже — соціал-демократія, коли окрім громадянських ще й соціальні права дають.
А ми ж так не домовлялися. Вибираючи демократію ми не питали, чи залишаться нам права на хліб і молоко. Просили багатопартійність, свободу їздити в Європу. Це й отримали. А хліб і молоко? Ні-ні, про це балачки не було.
Демократія для багатих
І от створили українські багатії собі громадянське суспільство. Створили таку собі республіку власників. І затвердили демократію, як найкращий спосіб боротьби багатих проти бідних. Як написано в європейських підручниках — демократія є холодною війною багатих проти бідних, що ведеться руками держави. О, ми й зараз і бачимо, що «холодна» війна набагато ефективніша за «гарячу». У війні з вогнепальною зброєю можуть вбити будь-кого із її учасників. А в нинішній «холодній» жертвами стають виключно бідні.
У чому ж вона виражається, на мою думку, та війна?
А в тому, що за допомогою так званих реформ, які нібито мають покращувати життя усіх, багаті, приймаючи вигідні лише їм закони, тупо витісняють бідних не лише з ринків, а й із самого життя.
Народ масово вимирає. А по-іншому й не може бути при даній моделі демократії. Бо вона — це не лише зняття мораторію на продаж землі, а й зняття заборони на геноцид, на вбивство ближнього свого.
Я називаю це фашизмом, як вищою формою демократії. І не плутайте фашизм із німецьким нацизмом. Нацизм, то в Німеччині було, а фашизм розвивався передусім у Італії, Іспанії, Португалії, Угорщині.
От подивіться на наші українські реформи. Почнемо з пенсійної. Вона залишила без пенсій сотні тисяч українців. Далі рахунок піде на мільйони.
Адміністративна. Вона дала ніким і нічим необмежену волю місцевим князькам. А точніше — ненаситним жлобам із профашистськими поглядами. Волю до безконтрольного збагачення шляхом розпорядження, читай — продажу, колись загальнонародної власності. Передусім — землі.
Зараз знищують луки, пасовища, навіть цілі села, як це вже відбувалось у Харківській та Луганській областях. Чи ви думаєте, що там території випадково вигорали? Згарища ж легше розорати.
Медична реформа. Це узаконення платної медицини, в якій належні послуги будуть лише для багатих. А бідні вимруть звільнивши будинки і садиби для розорювання.
Нас нищить не Путін, а місцеві жлоби
От про все це я й написав Президенту Володимиру Зеленському в листі. Ця згадка є відповіддю редактору «ЕХО» на його статтю. Чому ж ніхто не пише Зеленському, я — написав.
Написав про те, як керівники ОТГ грабують народ, про те, як моя дружина лишилася без пенсії. І ще багато чого написав. Оригінала листа, шкода, не зберіг. Тому згадую «по пам’яті».
Все описувати не буду, місця не вистачить у газеті. Опублікую лише три питання, які задав Зеленському. Ось вони.
Як жити моїй дружині далі без пенсії і чи жити взагалі?
Звертаюся до Вас, як до людини єврейської національності. Чи маєте Ви намір боротися з фашизмом, знаючи, скільки лиха завдали представники цієї ідеології в роки окупації України?
Чи сядете Ви за стіл перемовин з Росією, зважаючи на те, що саме вона зіграла головну роль у розгромі фашизму? (Від автора: підкреслюю, в розгромі фашизму. Перемога у війні, то інша тема).
І в кінці листа я наголосив, що якщо Україну хтось і знищить, то не російський газ і не Путін, а українські жлоби із профашистськими поглядами.
Імідж — понад усе
Що ви думаєте, відповідь же мені надали. У всякому разі, листа надіслали.
Звичайно, не Зеленський. Як в «старі-добрі» часи, усе спустили «вниз» — у Пенсійний фонд та в Департамент інформаційної діяльності та комунікацій Полтавської облдержадміністрації.
На перше запитання мені нічого не відповіли.
На друге фактично теж. Зацитували Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні». Певно, і в Департаменті не знають, що фашизм і нацизм — це різні ідеології.
А ось відповідь на третє запитання примусила замислитись і зробити невеселий висновок.
Мені написали, що на законодавчому рівні Росію в Україні визнано країною-агресором, що вимагає відповідної поведінки нашої держави на міжнародній арені.
От і припливли. Для мене це є підтвердженням того, що для нинішнього керівництва держави Україна, міжнародний імідж є категорією набагато важливішою, аніж економічний та соціальний рівень життя самих українців.
А нам, українцям, давно вже час затямити, що не потрібні ми нікому. І зрозуміти, що сподіватися треба не на Америку чи Росію, не на Зеленського чи Порошенка, а виключно на себе. А об’єднуватися потрібно із такими ж, як ми самі. Багаті нас не зрозуміють.
