Не так давно писав редакційну, в якій згадував про універсальне «правило бумеранга». Тоді мова йшла про проблему утилізації відходів у Кобеляках, про те, що на кожному з нас є частина провини в тому, що містечко враз «потонуло» в смітті. До речі, проблема та не вирішена, вона нікуди не поділася і ще нагадає про себе. Але про це — у іншому матеріалі номера.
Зараз же згадаємо про черговий гучний скандал, у який «влипла» нинішня українська влада. Мова про вже відомого всій країні нардепа Трухіна, якого називають одним з «гаманців» нинішньої «зеленої» влади.
Думаю, що уже всі «в курсі» того, як Трухін, будучи добряче напідпитку, разом із компанією таких же «слуг народу» потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Але скандальність ситуації не в самому факті ДТП, а в тому, як почала діяти «нова-нова», «чесна-пречесна» влада. А як почала діяти? Та очікувано вона почала діяти. Тобто, всіма правдами і неправдами «покривати» свого поплічника. Аж до президента дійшло. Не знаю, як кому, а мені було дуже неприємно спостерігати, як нинішній «гарант», попри всю свою акторську майстерність та величезний досвід лицедійства, незграбно відповідав на запитання журналістів. І так і не відповів. А Міністр внутрішніх справ, голова Державного бюро розслідувань так і не написали заяви про відставку. Хоча мали б зробити це одразу після оприлюднення журналістами відео з місця ДТП. Адже вони, ці посадовці, просто не могли не бачити цього відео, отже, мали б відкрити кримінальне провадження щодо факту спроби дати хабаря нардепа поліцейському. А якщо вони відео не бачили, то тоді — теж заява на стіл. Тоді виходить, що вони не справляються із покладеними на них обов’язками, не керують системою.
А таки ж не керують. І Зеленський не керує. Це система керує ними. Вона перемогла. Система корупції, кумівства та відвертої непрофесійності. А можливо, з нею ніхто й не боровся. А просто одні люди, обдуривши мільйони інших людей, очолили систему. І успішно для себе нею користуються.
І як же тепер не згадати всі оті красивезні передвиборчі лозунги про те, що «прийшов час саджати» і «зробити їх разом». І, де зараз кримінальні справи по «свинарчуках»? І хто довів, що Порошенко та його оточення злодії? Знову часу було мало?.. Ну-ну. І скільки ж часу ще потрібно? Цікаво виходить. На те, щоб «посадити» колишніх, часу, як завжди, катастрофічно не вистачає, натомість, він, час, завжди є для того, щоб красти самим. Чи може ще хтось наївно вірить у те, що на «великому будівництві» не крадуть мільярди? А, ну так вони ж і дороги роблять.
Можна й так сказати. От тільки тоді не зрозуміло, чим «оці» відрізняються від попередників.
Та, зрештою, думати потрібно не про них, не про теперішніх, які цілком очікувано прогнозовано виявилися точно такими ж, як і вчорашні. І не про те, як, коли і куди дзизне їх бумеранг долі. Ну дзизне, то й дзизне. Заслужили.
Краще б подумати про те, що зробити, аби отой бумеранг вкотре не влупив по нервах і головах більшості українців.
З цього приводу в безоднях Інтернету знайшов хорошу пораду. Вона говорить про те, що аби до вас не поверталося зло, а добро, то потрібно самому думати і бути налаштованим виключно на позитив.
От давайте згадаємо, на яких думках і помислах українці вибрали собі чергове гімно. «Посадимо», «зробимо їх», щось собі повернемо і в когось заберемо. Тобто, мова йшла про негатив. Не про створення чогось нового і позитивного, а про банальну розправу із чимось старим і негативним.
А потрібно було думати про те, що самі збудуємо, щось самі створимо. Заводи там якісь, фабрики, робочі місця. Одним словом — будемо працювати.
Так що наступного разу, коли вам черговий дядько чи тітка пообіцяють здолати корупцію, когось посадити, когось побороти, то одразу згадуйте про бумеранг. Він повернеться.
