У минулому номері «ЕХО» редакція оприлюднила інформацію, котру нам надав Артур Ковач, відомий широкому загалу, як громадський активіст. Ковач розкритикував роботу керівництва Білицької селищної ради. І висловив припущення щодо порушення посадовцями українського законодавства.
Заради дотримання принципу паритетності, редакція звернулася до білицького селищного голови Миколи Скрильника із пропозицією прокоментувати претензії, озвучені Ковачем.
Наша розмова із білицьким селищним головою Миколою Скрильником відбулася в телефонному режимі.
На початку Микола Володимирович пояснив:
— Ми живемо у вільній демократичній державі Україна, де кожному її громадянину гарантоване право на свободу думки і слова. Навіть під час війни цей принцип свято дотримується. І це — чудово.
Але, на жаль, окремі представники нашого суспільства занадто вільно трактують права свободи слова, підміняючи його на можливість вводити співгромадян в оману. А то й просто заробляти свої тридцять срібляників, виконуючи політичні чи інші замовлення.
Безумовно, я , як посадова особа, маю діяти і дію суворо в межах українського законодавства, зокрема статті 19, що регламентує обов’язки посадових осіб. Але це не забороняє мені, як і будь-якому громадянину України, думати і висловлювати власну думку.
Так от, я думаю, і маю для цього вагомі підстави, що Артур Ковач, м’яко кажучи, лобіює інтереси третіх осіб. Візьмемо для прикладу хоча б ситуацію із діяльністю на території Білицької громади підприємців, котрі займаються заготівлею деревини. Всі ми розуміємо, що в умовах війни та енергетичної кризи заготівля і продаж дров є високорентабельним бізнесом. Дрова зараз ледве не найліквідніший товар. І от Артур Йосипович проявляє посилену увагу до цього виду бізнесу. Він практично завжди з’являється там, де пиляють і рубають. Впевнений, що ті земляки, які мають здатність думати і аналізувати, вже неодноразово задавали собі два запитання. Звідки і від кого Ковач оперативно дізнається про час і місця заготівлі деревини? І звідки в нього гроші і час на те, щоб постійно їздити від одного населеного пункту до іншого? Адже цей громадянин ніде офіційно не працює.
Як відомо, в Україні досить давно сформувався, слава Богу, зовсім тоненький прошарок людей, які банально заробляють на бізнесменах, називаючи себе громадськими активістами. У Києві чи Полтаві вони пікетують місця забудов, вимагаючи грошей від інвесторів-забудовників. Дехто із таких активістів, як то колишній голова ГО «Громадський контроль Полтавщини» Храмов, уже й почув вирок суду за таке вимагання. У нашій місцевості специфіка діяльності таких «активістів» інша. Вони намагаються «заробити» свої гроші або на будівництві автодороги Н-31, або на лісорубах. Згаданий Ковач виявляє суперпринциповість та активність по відношенню до одних підприємців, які пиляють дерева, і, водночас, «не бачить» або відкрито захищає інших. По меншій мірі — це приклад подвійних стандартів. А швидше за все — згадане заробітчанство.
Вивезти сміття в Горішні Плавні коштує бюджету в 400 тисяч
Далі Микола Скрильник зупинився на конкретиці щодо справжніх проблем по вивезенню твердих побутових відходів.
Він розповів:
— На території Білицької громади діють два комунальні підприємства, які займаються вивезенням твердих побутових відходів. КП «Бутенківське» обслуговує Марківський, Бутенківський та Дрижиногреблянський старостати. Підприємство «Старт» — Жуківський старостат та селище Білики.
Бутенківське комунальне підприємство дійсно уклало договір із горішньоплавнівським підприємством «Спецеко» по вивезенню туди твердих побутових відходів. Відомо, що люди, дуже далекі від реального процесу утилізації відходів, думають, що укласти подібний договір дуже легко — підписав папери і вози сміття в кар’єр. Насправді ж, усе дуже непросто. Керівництву громади довелося провести досить складні і тривалі перемовини, аби така угода була заключена. Адже потужності «Спецеко» не безмежні. І тамтешні комунальники в першу чергу обслуговують такі міста, як Горішні Плавні та Кременчук. А всіх інших, відверто кажучи, із хлібом-сіллю не чекають. Якщо ж договір підписаний, то однією із його складових є доведений ліміт на вивезення відходів. Тобто, бутенківським комунальникам дозволяють завезти певну кількість відходів, зазначену в угоді. Більше — ні.
Інший бік цього питання — вартість послуги. Якщо відходи вивозити автомобілями, котрі є в наявності в Бутенках, то це коштує близько 400 тисяч гривень у рік. І це досить незручно, адже в результаті наші машини в дні вивезення фактично «випадають» із процесу роботи на території громади. Тому селищна рада заключила договір на вивезення відходів із Бутенок на «Спецеко» з іншим перевізником.
Звалище в Біликах — законне
Окремо зупинився Скрильник на питаннях, пов’язаних із законністю сміттєзвалища в Біликах. Мова йде про об’єкт на так званій «горі».
Селищний голова пояснив:
— Даний об’єкт абсолютно легальний. На нього є необхідні документи. Він занесений в Генплан Біликів, як пункт збору відходів. Ще в далекому 2003 році виготовлений паспорт на нього, погоджений усіма відповідними обласними департаменатами і тодішньою санепідслужбою. Є матеріали інвентаризації даного об’єкту, затверджені сесією.
У 2019 році був виготовлений ще один обов’язків документ —оцінка впливу на навколишнє середовище. Там чітко записано, що оцінка ризику для довкілля є прийнятною.
Усі ці документи, висновки, експертизи в селищній раді є. Підтвердженням законності існування звалища є й той факт, що сміттєвоз, який поліцейські вилучили в наших комунальників після заяви Ковача, уже повернули нам і він працює на благо громади.
Безумовно, проблема утилізації відходів є, напевне, найскладнішою для вирішення у будь-якій громаді України. Наше законодавтсво в сфері поводження із відходами адаптоване до вимог Євросоюзу. Але ж можливості в громад залишаються українськими. Це Польщі Євросоюз у свій час виділив сотні мільярдів євро для вирішення проблеми відходів. В Україні ж громади вирішують такі проблеми самотужки. А це, повірте, дуже дорого і важко. Приведу приклад. Вирішили ми на території громади встановити сортувальну станцію. Почали рахувати. Вартість лінії «під ключ» становить три мільйони гривень. На ній, згідно із встановленими вимогами, мають бути вісім робітників і два «ітеерівці» — директор та інженер по безпеці праці. Це — майже мільйон витрат на оплату праці, враховуючи податки. Між тим, у процесі утилізації відходів видно, що в нашій місцевості 70-80 відсотків сміття — це органіка. Вона не сортується. Тобто, пройшовши через сортувальну станцію відходи у їх майже первісному вигляді поїдуть на «Спецеко». А вартість їх буде шаленою. Це — лише один приклад. А їх — десятки. Але попри всі ці проблеми та намагання «активістів» перешкодити нормальній життєдіяльності громади ми працюємо.
Стадіон і щебінь
Щодо інформації, озвученої Артуром Ковачем про нібито 30 відсотків «відкату» отриманого посадовцями під час будівництва стадіону в Бутенках, то Скрильник назвав її абсолютною нісенітницею, котра не заслуговує навіть на коментар.
Він наголосив-запитав:
— Взагалі Ковач вам у редакції якісь документальні докази представляв? Ні? А чому? Тому що їх немає.
Щодо щебеню. Знову ж, оперуємо лише фактами. Дійсно, є щебінь, який залишився після Укрзалізниці. Є кілька жителів громади, які мають бажання використати його для підсипки вулиць. І використовують. Білицька селищна рада на баланс цей щебінь не приймала, не купувала, ним не розпоряджається. І, тим більше, — не продає. Усе інше — фантазії Ковача із розряду «одна баба сказала».
