Якщо ви думаєте, що гумористи – це ті люди, які весь час посміхаються і з порога починають «травити» анекдоти, ви дуже помиляєтеся. Донедавна помилялися і ми, аж поки до редакції не завітав серйозний врівноважений чоловік з низьким приємним голосом. Як з’ясувалось, образ такого собі діда Панаса у вишиванці – стереотип, нав’язаний телебаченням. А справжні гумористи, вони такі – жартують, коли жарт до місця.
Кременчуцький гуморист Валерій Бондаренко – військовий у відставці, пише свої твори виключно українською мовою. До речі, не зраджує їй і у побуті – має бездоганну співучу вимову.
Гумористичні твори Валерій Бондаренко став писати відносно недавно. Раніше він віддавав перевагу ліричним та романтичним віршам. Перший склав ще у школі і присвятив його найвродливішій дівчині з паралельного класу, в яку був закоханий до нестями. І кохання це зміг пронести крізь роки. Та й дівчину ту, мабуть, так зачарувало віршоване слово, що вийшла заміж за бравого поета і не пошкодувала. Разом живуть вже 41 рік, мають трьох дітей і радіють трьом онукам. Запорукою щастя у родині вважають невичерпний оптимізм.
— Мій друг мені колись давно сказав: вищий закон оптимізму – найгірше ще попереду, – сміється пан Валерій. – А я знаю, що ніколи не можна занепадати духом і слід до всього ставитися з гумором.
Писати байки та замальовки з натури гуморист почав після знайомства з творчістю Павла Лозового. Його вразило, як поет може простим українським словом описати наболілі речі, ще й приправити їх гумором так, щоб кожен пізнав у них себе. Вирішив спробувати так писати й сам, і – вийшло. Тепер жартівливих творів у пана Валерія цілий зошит, та ще є й кілька чернеток. Пише про те, що болить, що потрапляє у поле зору: безглузді оголошення на стовпах, телепередачі або випадки зі знайомими людьми. Зізнався, що і про політиків вірші пишуться, але сказав: «Я вам їх не дам, там не дуже все по-доброму написано». До речі, щоб викривати недоліки, Валерію Бондаренку не треба міцне слівце, каже, що і нормативного лексикона достатньо.
У своїй творчості найбільше пан Валерій боїться образити почуття людини. Він упевнений: єдине, над чим сміятися не можна – це щось особисте. Гумореска повинна нести добро, а не ображати людину в її почуттях.
Гуморески Валерія Бондаренка
– Річ, яку я збираюсь подарувати,
На пальчику твоєму буде гарно виглядати.
– Тільки не викидай даремно грошей,
Можна купити подарунок недорогий і хороший.
– Так я і хочу зробити,
Наперсток тобі вирішив купити.
– Борисе, ти одружений?
– Тимчасово.
– Як це? Поясни, у чому річ?
– Старший брат у відрядженні, і його дружина мене гризе день і ніч.
– Моя люба, незабаром будем жити в дорогій квартирі.
– Ми переїжджаємо?
– Ні, нам підвищили квартплату разів у чотири.
Таке недавно прочитав – можна здуріти.
Написано на упаковці ліків: «Перед уживанням необхідно захворіти».
– Яку рецесію ти, Марфо, відростила!
Дієту, мабуть, зовсім ти занапастила?
– Що-що я відростила, Кузьмичу?
– Ти слухай, я тебе навчу.
В пресі пишуть он в широкій:
Економіка в рецесії глибокій.
– Чому ти плачеш, малий?
– Мама татові сказала, що він козел старий.
Тато відповів, що вона кобила в пальто.
– Ну, то й що?
– Вам-то нічого, а я тоді хто?
– Обід йому не до вподоби!
Ти ба! Котлет моїх злякався!
А до весілля що казав?
Любити вічно клявся!
– Я тебе і так кохаю,
Нічого в світі не боюсь!
Гаразд, давай свої котлети,
Ось тільки Богу помолюсь.
