14 січня в Україні сталася чергова трагедія. Унаслідок ракетного обстрілу нашої території з боку держави-агресора загинули кілька десятків мирних мешканців Дніпра.
Зрозуміло, що ця трагедія викликала значний резонанс у суспільстві. У основному, реакція людей, як звичайних громадян, так і публічних політиків, цілком адекватна і логічна. Гнів, розпач, співчуття, пропозиції постраждалим про допомогу. Все це зрозуміло.
Та водночас у інформаційному полі, у основному в соцмережах, почався ледве не грандіозний, вибачте за вираз, срач з приводу слів одного із численних шоуменів від війни. Мова йде про Олексія Арестовича.
Чоловік, який у перші дні війни став ледве не щоденним «заспокійливим» для людей, далеких від військової справи та достовірної інформації про реальний перебіг бойових дій, після однієї фрази миттєво перетворився у рашистського агента та потенційного фігуранта кримінальної справи про держзраду.
Політики роблять заяви, з усіх щілин лізуть такі ж, як Арестович, «експерти», мовознавці і юристи та виясняють, де він був, на кого працює, на чий млин воду ллє. І так далі, і тому подібне.
Зізнаюся чесно, аби не отой дурнуватий ґвалт, то так би й не дізнався, що ж сказав той Арестович. Адже не дивлюся його шоу. Так-так, саме шоу. Адже нічим більшим виступи його та його колег, таких як Фейгін, Жданов, Ілларіонов, Латиніна, Соловей, цей список можна продовжувати довго, аніж політично-військове шоу із елементами пропаганди не є. Ну такими вже є закони інформаційного суспільства і військової пропаганди, що населенню необхідно щоденно подавати інформацію. Без цього люди почнуть споживати цей же продукт, але поданий державою-агресором.
І от подавав-подавав той Арестович свій щоденний продукт більш-менш успішно, аж раптом... Раптом щось не так сказав.
Знову ж, висловлю власну суб’єктивну думку, яку реакцію вважаю найбільш адекватною на слова Арестовича про обстріл Дніпра.
Усі мої друзі і знайомі, яких вважаю адекватними, після ґвалту, що розпочався в соцмережах, не змовляючись задали одне запитання: «А що він сказав?». Тобто вони, як і автор цих рядків, просто не слідкують за творчістю Арестовича і подібних йому авторів. У нас часу, та й бажання, для цього немає.
Але ж ґвалт є. Цікаво ж дізнатися, через що він вчинився. Поцікавився.
Ну і що??? Він сказав, що перед попаданням ракети в житловий будинок було чути звуки, схожі на роботу ППО. І висловив припущення, що вже збита ракета могла вцілити в будинок.
Щиро не розумію, що в цих словах резонансного, тим більше — крамольного. А що, так не могло статися? Та могло.
Слова Арестовича використали рашистські пропагандисти? Ну і? Робота в них така, вони що хочеш використають так, як потрібно їх пропаганді.
Нагадаю тим, хто забув, що напередодні і в перші дні війни рашистські пропагандисти активно використовували фрази із виступу Президента України Володимира Зеленського на міжнародній конференції у Мюнхені. Це, коли він сказав, що Україна у свій час відмовилася від ядерного потенціалу, до речі, третього в світі на той час, у обмін на гарантії безпеки, які не діють. Що, неправду сказав Зеленський? А тоді всі рашисти дружно завивали, що Україна устами Зеленського погрожує світові відновленням ядерної зброї.
Не збираюся ніскілечки захищати Арестовича. І вважаю, що єдиним способом запобігти подібним скандалам є запровадження воєнної цензури. Тоді єдиним блогером буде речник Міноборони.
Але пропоную людям задуматися над наступним запитанням. Вам що, настільки робити нічого, що ви звертаєте увагу на виступи Арестовича? Тим більше — на реакцію рашистських пропагандистів.
P. S. 17 січня Олексій Арестович написав заяву про звільнення з посади позаштатного радника Офісу президента. Про це він повідомив на своїй сторінці в Facebook. Керівник Апарату Офісу президента України Марія Вітушок підписала наказ про звільнення Арестовича.
