Тиждень тому, а точніше 14 лютого, в Кобеляки із робочим візитом приїжджав заступник голови Полтавської обласної військової адміністрації Олексій Бруслик. Він мав зустріч із керівництвом міста та депутатським корпусом.
Одразу потрібно відзначити, що зустріч заступника обласної військової адміністрації із керівництвом міста мала свою специфіку. А саме — зустрічалися земляки. Адже Олексій Юрійович є вихідцем із Кобеляк.
Про те, що Кобеляки є його малою батьківщиною і тому проблеми містечка й громади йому особливо близькі, Олексій Юрійович під час зібрання згадував. Але незважаючи на це, атмосфера в залі всі чотири години, протягом яких тривала розмова, була напруженою та нервовою. А про якесь порозуміння між представниками виконавчої влади та органу місцевого самоврядування не зважився б сказати навіть найзатятіший оптиміст.
Більше того, розголос від зустрічі, зокрема в соцмережах, не дає підстав сподіватися на порозуміння між представниками різних органів влади. Зокрема, у своєму пості на ФБ Олексій Бруслик прямо написав, що (цитата):
«Моя позиція як науковця полягає в тому, що в період воєнного стану єдиним інструментом, яким володіє держава в подібних кейсах, є введення військової адміністрації населеного пункту як спосіб вирішення муніципальної кризи». (З повним текстом можна ознайомитися в Інтернеті за посиланням https://bit.ly/3KkxtTH)
Отже, не більше й не менше — військова адміністрація в Кобеляках. Але для того, щоб вдатися до подібного безпрецедентного для Полтавської області кроку, виконавча влада повинна б мати підстави. Але де вони, ті формальні підстави? Муніципальна криза в Кобеляках? А в чому вона полягає? Сесії проводяться, органи влади функціонують, рішення приймаються і виконуються, зарплати працівники бюджетної сфери отримують. Безумовно, це не означає, що нинішня кобеляцька влада не дає підстав її критикувати, навіть оскаржувати деякі її рішення в судовому порядку. Але це не є підставою для фактичної ліквідації органу місцевого самоврядування. Тим більше, що (цитата):
«Військово‑цивільні адміністрації населених пунктів утворюються на території територіальних громад, сільські, селищні, міські ради яких та/або їх виконавчі органи не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, у тому числі внаслідок фактичного саморозпуску або самоусунення від виконання своїх повноважень, або їх фактичного невиконання».
Цитата взята із Закону України «Про військово цивільні адміністрації».
Тобто перед тим, як робити подібні «гучні» і неоднозначні заяви в публічному просторі, пан Бруслик мав би двічі подумати. Адже зараз він — не науковець, як він себе назвав у пості на ФБ, а посадова особа державного органу влади.
А найцікавіше і найпікантніше в цій історії те, що в той час, коли Кобеляками керувала людина, яку обвинувачують по меншій мірі в одному кримінальному злочині, коли місяцями не збиралися сесії міськради, коли ігнорувалися рішення тієї ж Полтавської ОВА, ні Лунін, ні Бруслик, як керівник юридичного департаменту ОВА, у Кобеляки не приїжджали, місцевих чиновників не «шикували» і про ліквідацію місцевого самоврядування не заїкалися.
Мухи і котлети
У вже згаданому пості заступник голови ОВА процитував вираз із японської гри Го: «Той, хто дивиться з боку, — дивиться вісьмома очима».
Красивий вираз. Мудрий. Автор цієї статті не збирається називати себе людиною із вісьмома очима. Але й Бруслика, при всій повазі до нього (жодного сарказму, це дійсно так), важко назвати людиною, що дивиться на ситуацію збоку.
Він радше дивиться із високої президії. А автор цього допису дивився на те, що відбувалося 16 лютого в Кобеляках із залу.
Описати все досить важко. Повторюся, важка і не надто конструктивна розмова тривала чотири години. Тому спробую коротко відділити мух від котлет.
Бруслик пред’являв нинішній кобеляцькій владі дуже багато претензій. Почну із котлет. Дійсно, Кобеляцька громада є єдиною в області, де існує півмільйонний борг за надані на непрофесійній основі соціальні послуги. Тобто — борг перед людьми, які доглядають інших людей, які фактично не можуть себе обслуговувати.
Так, цей борг — ганьба і проблема. Але, по-перше, Олексій Юрійович прекрасно знає, хто роками не платив, хто брав гріх на душу. По-друге, йому в залі чітко сказали, що гроші вже «нашкребли», в березні депутати проголосують за їх виділення.
Котлета друга. Майже три години із чотирьох присутні гаряче дискутували з приводу звільнення чотирьох інспекторів охорони в «Нижньоворсклянському».
Більшість із присутніх в залі й до сьогодні впевнені, що саме через це заступник голови ОВА приїхав у Кобеляки. Для того, щоб на роботі відновили інспектора Олега Сєрова. Про це прямо заявив депутат Василь Кіптілий.
Що з цього приводу відомо. Із весни минулого року інспектори охорони парку «Нижньоворсклянський» не виходили на воду і фактично не виконували свої повноваження. Причина — нібито заборона в розпорядженні голови ОВА Луніна.
Директор парку Олександр Шуліка розповів, що кілька разів його підлеглих фактично змушували покинути акваторію працівники водної поліції. У тому числі, і тоді, коли Шуліка спробував вийти в рейд із військовослужбовцями. При цьому, за словами Шуліки, поліцейські посилалися виключно на розпорядження Луніна.
Тоді, ще при Копельцеві, Шуліка звернувся до міської ради, а та — до військової адміністрації, із проханням скасувати рішення. Їм відповіли, що підстави для скасування відсутні.
Минув майже рік, і міські депутати проголосували за те, щоб тимчасово, на період військового стану, скоротити посади інспекторів. Аргументація — міська рада не може виділяти майже 300 тисяч гривень у рік на зарплату людям, які фактично не працюють.
Автор цієї статті вже після «гучної» зустрічі звернувся до міської ради із проханням надати копії листування міськради із ОВА. Надали. Прочитав. Не будучи фаховим юристом, зробив висновок, що в цьому питанні Бруслик, ймовірно, правий. Інспектори, швидше за все (але не факт), мали право виходити на воду. Адже в Постанові КМУ № 1127 зазначено, що до складу служби держохорони входять служби охорони природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків пам’яток садово‑паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також (увага) регіональних ландшафтних парків.
Між тим, у розпорядженні Луніна сказано, що заборона виходу на воду в період військового стану не поширюється на органи державної влади, що здійснюють охорону водних біоресурсів, Нацполіції, Збройних Сил України та інших органів державної влади.
От, на зустрічі Бруслик і заявив, що кобеляцькі посадовці просто не зрозуміли, що охорона парку теж є державною службою. І пообіцяв, що рішення кобеляцьких депутатів буде скасоване через суд.
А тепер — мухи. Усе інше, всі інші проблеми, за які критикували міську владу, безумовно існують. Але посадовець такого рівня і просто як людина із здатністю мислити Олексій Бруслик не може не знати, що в будь-якій ситуації є причинно-наслідковий зв’язок. І Василь Фещенко, навіть будучи найкрутішим кризовим менеджером, яким він не є, не може із 17 листопада 2022 року, коли він став посадовою особою, за три місяці вирішити проблеми, які накопичувалися протягом семи років.
І для того, щоб вирішити проблему із чотирма інспекторами «Нижньоворсклянського», не потрібно заступнику голови ОВА приїжджати в Кобеляки і три години сперечатися із депутатами та чиновниками міськради. Це можуть вирішити фахові юристи шляхом листування.
Отакий от погляд із залу. Без претензій на абсолютну об’єктивність.
І останнє. Уже після «гучного» зібрання деякі недоблогери та коментатори в соцмережах почали «обсмоктувати» один із епізодів згаданої події.
Це Коли Олексій Бруслик голосно і чітко запитав Василя Фещенка, скільки мобілізованих у Кобеляцькій громаді.
Фещенко не зміг назвати цифру. При цьому апелював, що таких даних йому військовий комісар не надає.
І почалося «словоблудіє». Ой, Фещенко такий-сякий не знає, скільки жителів громади боронять Україну. І подібний ай-яй-яй та ой-ой-ой.
Але є в цій ситуації вельми серйозний нюанс. Ну, недоблогерам та звичайним коментаторам незнання законодавства можна пробачити. А ось до посадовця рівня заступника голови ОВА уже виникають запитання.
Вся справа в тому, що в пориві праведного гніву Олексій Юрійович, чомусь, не згадав, що в державі Україна є Закон «Про державну таємницю», є підзаконний, але дуже серйозний документ, що зветься Наказ Служби безпеки України № 383 від 23 грудня 2020 року «Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю». І там є розділ другий. А в ньому пункт 1.4.2. Там у тих усіх багатьох пунктах і пунктиках стоять букви «т», «цт». Тобто «таємно», «цілком таємно». І в згаданому пункті йдеться якраз про мобілізаційні заходи.
Зокрема:
«Відомості про зміст мобілізаційного плану; зміст схеми мобілізаційного розгортання військових (спеціальних) формувань; мобілізаційне розгортання військ (сил) та (або) проведення мобілізації, що розкривають: порядок їх розгортання, дислокацію, райони відмобілізування (місця формування), терміни, строк, стан готовності, мобілізаційну потребу, обсяги, терміни надходження мобілізаційних ресурсів, результати (аналіз), перспективні напрямки цієї роботи».
А ще є в Україні Кримінальний кодекс, у якому є стаття 422.
Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості
А там — від 5 до 10. За ґратами.
І якщо військовий комісар не повідомляє секретареві міськради про кількість мобілізованих, то не тому, що він поганий. Просто в тюрму не хоче.
