Прости мене, мій змучений народе,
Що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходить,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
Але у бік безодні.
Ліна Костенко
Не думала більше писати. Але не можу. Зачепила фраза про гру за правилами, сказана під час останньої сесії міськради. Виходить, перейменування вулиць – це така гра, і головне в ній – пограти за правилами, а не мати гарний результат.
Перше, що хочу повідомити, це те, що влада на мене образилася. Це найконструктивніше, на що влада спромоглася у об’єктивній проблемній ситуації. Перепрошую. Щоправда, не вся влада, а окремі її представники. Бо знайшлися й такі, які взялися до вирішення спірного питання в робочому режимі. Низький їм за це уклін, бо це дає надію, що Україна ж таки ще не вмерла остаточно. Мої поклони директорці відділу КТМС міськради Валентині Пелюхні, депутатам Ігорю Проценкові та Миколі Попику і тим, хто мовчки чи вголос були із ними солідарні. Окрема подяка Юрію Тєрнікову за моральну підтримку.
Два слова про інформацію щодо діяльності влади із попередньої моєї статті. Так от, все, мною сказане, взяте зі слів людини, яка сидить у владному кабінеті. Це не мої особисті думки, а цитати. Тому, якщо на кого й ображатися, то це на своїх.
Хто робив соціологію?
Знову про відсоток обізнаних із процесом декомунізації вулиць у Кобеляках. Називають 70%. З них – 25% активних громадян. Хто і де вів цю соціологію? Мене беруть великі сумніви небезпідставно. На вулицях Короленка і Декабристів, де збиралися підписи, про перейменування вулиць чуло 6 чоловік із понад 80. Зареєструватися, щоб проголосувати, вдалося двом. Отака соціологія по вулицях Короленка і Декабристів. Гадаю, що в межах міста вона схожа.
Як гласить та ж міськрада, цитую: «Найактивнішими були жителі міста Кобеляки. Загалом по місту було 984 голоси (це на 10379 мешканців! – авт.), з них 250 – … за перейменування вулиці Пушкіна». Кінець цитати. То які 25%? Тут менше 10% виходить тих, хто голосували. Ну хто ще міг бути активним у цьому сенсі – хто подавав пропозиції? А в селах голосувало ще менше. Усього по Кобеляцькій громаді мешкає 33 968 осіб – це дані з сайту міської ради для ознайомлення читачеві. Отже, 70 і 25 – відсотки надумані. Голосування пройшло формально. Його результати, отримані через електронні носії, наразі не можуть бути об’єктивними, бо така форма голосування доступна мізеру відносно широкого загалу. Тому слід було проявити якесь «хвилювання», внести пропозиції «на-гора» щодо інших форм голосування в реаліях села і малого містечка. Бо електронна форма має місце у великих містах, а не в нас, де в половини населення кнопкові телефони і, відповідно, недостатня обізнаність, як взагалі робити те голосування. Гадаю, що це було в компетенції міської влади: частково відійти від правил гри заради продуктивності результату такої важливої справи. Я повторююся, даруйте.
Чому відтермінували прийняття рішення?
23 січня 2024 року міська рада відзвітувала, що під час 41 позачергової сесії було поставлено крапку в процесі декомунізації 161 топонімічної назви. І що в проекті рішення були враховані, у тім числі, рекомендації профільної комісії, очолюваної пані Оленою Стадніковою. У мене питання: чому компетентна профільна комісія вчасно не порекомендувала повернути вулиці Короленка її історичну назву Троїцько-Броварська, а нав’язала на вибір недоречні Василя Гнилосирова та Чумацьку? Це недбальство чи некомпетентність? Хто і для чого вносив ці пропозиції? Це про стиль роботи. Це перше.
Друге. Чому під час сесійного засідання відразу не було прийняте рішення згідно колективного звернення мешканців та їх родин з вулиць Короленка та Декабристів за кількома десятками підписів, як це було зроблено з вулицею Бузкова (пропонувалося Крайня), де усього 27 чи 28 підписів? Цитата: «У ході обговорення … депутати взяли до уваги кілька колективних звернень … щодо виключення з переліку по м. Кобеляки вулиць: Декабристів, Короленка, Ушакова та тупика Павлова. По цих об’єктах топоніміки буде проходити повторне опитування з урахуванням пропозицій жителів громади…». Для чого було відтерміновувати цей процес? Понад 65 голосів з однієї вулиці – це недостатнє опитування? Це вже питання до Василя Васильовича Фещенка. Адже відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення про перейменування схвалюють саме міські та селищні ради. На цьому наголошує й екс-директор Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, до якого ми звернулися за консультацією. Цитата: «Формально дотримано процедур, і виглядає так, що люди під час голосування НЕ підтримали нормальної назви... Щодо Троїцько-Броварської, то пропоную, спираючись на підписи мешканців вулиці, поставити на Едем одну цю опцію або взагалі не виставляти, а відразу на сесію.» Дуже сподіваюся, що влада таки обіпреться на закон та рекомендації інституту національної пам’яті і, дякуючи їй та таким небайдужим людям, про яких я говорила на початку цього тексту, справедливість буде відновлено. Маємо надію, що нас почують.
Чим фізіолог Павлов кращий за письменника Короленка?
Прокоментую також по вулиці Ушакова і тупику Павлова. Вулиці Ушакова мають дати ім’я нашого земляка Андрія Ярського (знову ж, не розумію, чому цього не зробили відразу на сесії). А от з Павловим ситуація цікава. Назву блокував Сергій Галушко. Він наполягав на тому, що його російський колега-фізіолог нобелівський лауреат – раз, і що він такого типу поганого зробив – два. Тобто назву треба залишити. Ну що в такому разі я маю відповідати моїм співмешканцям по вулиці? Чому треба прибрати з назви вулиці прізвище письменника Короленка: українець, народився в Житомирі, жив і помер у Полтаві, за революційну діяльність і відмову присягнутися цареві був у тюрмах та на засланні в Сибіру, писав суто про народні болі й печалі і нічого такого поганого теж не зробив, окрім як писав російською, до того ж негативно сприйняв більшовицький переворот, помер у злиднях, принципово відмовившись від призначеного окупаційною радянською владою забезпечення? Ситуація пат. Я не розумію, що такого є з тупиком Павлова, чого немає з вулицею Короленка з огляду на логіку Сергія Станіславовича. Чому депутати не відстоювали це ім’я, вивчивши детально біографію письменника? Це знову про стиль.
І ще такий нюанс із сесії, на який взагалі не можу придумати хоч якусь собі відповідь, окрім як тільки опертися на особистісне сприйняття депутатами конкретних людей. Зауваження Галушки вислухали і з тупиком Павлова відтермінували. Коли ж з колективним зверненням від мешканців тупика Радіщева виступив Ельчін Садаєв, тут блогер Олег Решетило згадав про правила гри і порадив грати за правилами.
Чому нашому бандурнику не знайшлося місця в рідному місті?
Поясню: у тому зверненні йшлося про надання тупику Радіщева, перейменованого нині в Світанковий (що, власне, буквально дублює назву вулиці Світанкової на Заворсклі (найсхіднішої вулиці міста), імені нині маловідомого кобеляцького бандурника Григорія Паліївця, репресованого за українську ідею 1938 року і згноєного в радянських таборах. А цей чоловік свого часу був конструктором діатонічних бандур нового, харківського типу, на яких грали в Полтавській, Ленінградській та Київській капелах бандуристів. Усього одна з них збереглася (Бандура Г. Паліївця знаходиться в музеї Театрального мистецтва в Печерській Лаврі. Бандура, на якій грав Я. Кладовий. 1930 р. Майстер Палієвець. 7 басів, 24 приструнки; є рухомі поріжки для зміни тональності. Довж. 100. № 1665). (До речі, Е. Садаєв пропозицію щодо Григорія Паліївця подавав на розгляд комісії набагато раніше, і ім’я славного земляка було внесено до списків, але люди за нього не проголосували, бо почули щось «ошатніше». Звісно, люди погано знають нашу історію і заново відкриті імена тим паче. Я свого часу займалася популяризацією забутих імен, їх відродженням на сторінках «Колоса», там є і статті про Григорія Паліївця. Але газету читали так само, як і сайт міської ради, на жаль.) Чому, чому до цього не можна було дослухатися, чому обірвали людину на пів слові?! Чому одним говорити не запізно, і їх чують, а іншим – зась? І реакція, звісно, була відповідною. Згаряча колективне звернення щодо назви тупика іменем такого видатного земляка, як Григорій Паліївець, не було зареєстроване, оскільки людина зневірилася в своїх намірах. Це теж стиль роботи.
Краще пізніше…
Ще раз наголошую: краще пізніше, ніж ніколи. Ще можна внести корективи, допоки не стоїть велика масна крапка. Прошу у влади вибачення за те, що так пізно ознайомилася з проблемами перейменування. Так, це моя провина, моя недалекоглядність. Але знов прошу відступити від гри за правилами під назвою «декомунізація» (адже головне не в правилах, а в результаті!), і з позицій здорового глузду і громадянської совісті виправити всі недоречності й недоробки в перейменуваннях, які мали місце.
Ще можна спробувати вичавлювати із себе рабське і починати бути вільним і чесним, аби не змовчати, сказати власну думку, хоч вона й відмінна від загальної, хоч вона й незручна для когось. А найголовніше – треба усього цього захотіти!
І тоді ми знатимемо, що все зробили для того, аби справедливість торжествувала. Аби нікого і нічого не забути. Гарно буде спатися з почуттям виконаного обов’язку. Воно того варте. Закінчу, як і почала, Ліною Костенко:
***
Доборолися, добалакались,
Досварилися, аж гримить.
Україно, чи ти ж була колись
Незалежною хоч на мить
Від кайданів, що волю сковують,
Від копит, що у душу б’ють?
Від чужих, що тебе скуповують?
І своїх, що тебе продають?
***
