Вбивство було скоєно представниками антифашистської організації, яка, у свою чергу, стверджує про самозахист від неонацистів, очолюваних Чайкою. В цілому, історія вбивства студента лишається досить неоднозначною і факти сильно коливаються в залежності від сторони, яка їх оприлюднює.
Попри двозначність квітневих подій 2009 року, полтавські організації «Український супротив» та ВО «Свобода» провели ввечері 17 квітня пам`ятну ходу. Основою колони стали вже традиційні для полтавських політичних заходів футбольні фани, які багато в чому і створили своєрідний колорит колони. У плани організаторів одразу внесли корективи правоохоронці: пройти зі смолоскипами (попри наявність дозвільної документації) центральними вулицями демонстрантам заборонили.
Шлях колони розпочався із Білої Альтанки, після чого демонстранти пройшли вулицями Жовтневою та Ватутіна, де відбулося покладання квітів до пам’ятного знаку на Алеї журналістів та вшанування Максима Чайки хвилиною мовчання. На алеї була викладена символічна чайка зі свічок, зачитано авторський вірш. Пізніше демонстрантам все ж дозволили скористуватися смолоскипами, які таки вдалося розпалити навіть попри сильний дощ. Проте вийти на центральні вулиці колоні знову не довелося — демонстранти обмежилися вулицею Ватутіна.
Незважаючи на благородність намірів, організатори все ж не зуміли утримати представників футбольних ультраc у рамках дисципліни. Таким чином, серед традиційних патріотичних лозунгів та скандувань на кшталт «Слава Україні — героям слава!», демонстранти неодноразово вигукували і нецензурні гасла на адресу представників антифашистських організацій. Візитівкою колони став також «лозунг» «Одеса, Полтава, алкоголь!» (підтримати колег з Полтави приїхали і одесити, багато з яких знали Чайку). Не спинили заборони правоохоронців і від застосування димових шашок, які учасники дійства розкидали шляхом слідування. Чи то від невеликого свого числа, чи то демонстранти справді нічого не порушували, проте реакції правоохоронців на це не послідувало.
