Пригадую, як на початку війни в Інтернеті одна за одною тиражували версії щодо «справжньої» причини нападу росії на Україну. Та що там на початку, і до цього часу в різних соцмережах вигулькують різні «експерти», які відкривають простим смертним «страшну таємницю».
У основному, говорять про якісь ресурси. То мідь росіянам в Україні потрібна, то сланцевий газ, то літій із титаном, то чорнозем.
Спочатку навіть намагався дискутувати із прихильниками тієї чи іншої «ресурсної» версії, наводячи дані з відкритих джерел щодо кількості газу в росії у вже діючих родовищах і порівнюючи ті цифри з потенційним і в рази меншим об’ємом цієї сировини, котра може бути в надрах України.
А потім плюнув. Ну хочеться людині вірити в те, що війни йдуть за газ, літій чи навіть воду, то нехай вірить.
Насправді ж, такі теорії не надто витримують критику. Насправді людству вистачає всього. І навіть з надлишком. А якщо порахувати і звести до купки всі оті трильйони доларів, які людство витрачало і витрачає на вбивство собі подібних, то можна зрозуміти, що за ті гроші можна запровадити технології використання джерел енергії, альтернативних нафті й газу, розробити ліки від діабету, провести всі можливі хірургічні операції і нагодувати всіх голодних у Африці, якщо вони там ще залишилися.
І в тій же росії достатньо розвіданих і ще не розвіданих родовищ нафти, газу і рідкоземельних металів, аби населення цієї держави жило довго і безбідно. А помідори, кавуни і все інше, що там не росте, можна було б просто купити в України. І нікого не вбивати при цьому. І так, зрештою, і було до війни.
Тобто, на мою суб’єктивну думку, причини цієї та інших воєн не в дефіциті ресурсів, а навпаки — у їх надлишку. У тій же рашці всього так багато, що їх лідери перманентно починають казитися із жиру. І в їх та їх же підданих головах виникає вавка.
Точніше, та вавка в головах людей, які в росії приймають рішення, існує вже кілька століть. І дуже схоже, що вона терапевтичному лікуванню не піддається. А в результаті, вони ніяк не можуть відмовитися від ідеї збереження російської імперії. І, як наслідок, не можуть собі уявити, що їм потрібно просто відпустити Україну і змиритися з тим, що вона є незалежної державою, а не російською колонією.
От саме тому і йдуть у хід всякі методи — від придуманого терміну «адіннарот» до вбивства своїх нібито «братів» у ході абсолютно безглуздої війни.
І все заради того, щоб просто зберегти імперію і не відпустити Україну. А нафта, газ і літій разом узяті — це ніщо, у порівнянні з маніакальною імперською ідеєю.
Та біда рашки і надія України в тому, що в нашій, уже досить давно незалежній державі, була і залишається достатня кількість людей, яких імперія відпустила.
Хтось скаже, що таких людей ще дуже мало. Інакше не було б потреби в мобілізації, не було б зрадників, а то й класичних «почекунів», котрі з нетерпінням виглядають «братушок».
Насправді людей, які діють, у тому числі й «крутять» колесо історії, завжди набагато менше, аніж тих, хто просто приймає ситуацію. Є така версія, що для того, аби революція вдалася, достатньо, щоб у ній взяли участь 0,2 відсотка від усієї кількості населення.
Так і в нашій ситуації з війною. У цьому номері «ЕХО» ви прочитали чи прочитаєте про Ірину Бабич та Олександра Роговського. Прочитаєте про тих, хто воює і хто отримав найвищі державні відзнаки за свої подвиги.
А скільки ще не нагороджених?
І можна не сумніватися, що таких людей рашка вже давно відпустила. Точніше, вони самі відсікли її від себе хірургічним методом.
І таких людей в Україні більше, ніж 0,2 відсотка.
Так що все у нас вийде і все буде добре.
