Танцюють — всі. Перемагають — Наталія Гранько і Дмитро Росенко!

Цікава річ — світові рейтинги, котрі можна «вполювати» в Інтернеті, з них ми дізнаємося, які країни економічно найблагополучніші, які міста найпридатніші для життя, де нині процвітає свобода слова, а де — корупція, хто (як у казці) на світі від усіх наймиліший, а в кого найбільше грошей… Водиш очима (чи пальцем) по стовпчиках назв і прізвищ і мимоволі ловиш себе на тому, що хочеш знайти хорошу інформацію про Україну чи українців. На жаль, негусто. От хіба що наші товстосуми впевнено долають сходинки вгору. Але це не те, що додає ентузіазму й гордості.
І все ж чимало українців, завдячуючи своєму таланту й вольовому прагненню досягати перемог, таки потрапляють до престижних рейтингів. Ось, наприклад, серед парних танцюристів 24 місце займають не просто наші співвітчизники, а, не повірите! — мешканці Полтави Наталія Гранько і Дмитро Росенко. Це колосальний успіх, адже йдеться про всю планету!
У минулому році «Вечірня Полтава» вже розповідала читачам про цих танцюристів. Але тоді рівень їх професійного визнання був нижчий на 15 сходинок. Які ж відбулися за цей час події, що допомогли молодій парі на шляху до завоювання світу?
Одне слово, виникла необхідність зустрітися і з’ясувати приємні подробиці.
— Наталю і Дмитре, давайте нагадаємо читачам: торік на VІІІ всесвітніх іграх у Тайвані ви захищали честь України. Змагаючись із найсильнішими танцюристами 24 країн світу, у складі 12 пар вийшли у півфінал. Усе так?
Дмитро: — Варто додати, що то був наш дебют, решта учасників уже мала досвід виступу на міжнародних сценах, і ми обрали латиноамериканську програму, інші танцювали рок-н-рол, європейські та бальні танці. Нашим суперником була танцювальна російська пара, — вона й перемогла.
— Це не дуже вас засмутило?
Наталія: — Навпаки! Для таких, як ми, новачків, уже сама участь у світовому турнірі мала стати нагородою. А ми ще й увійшли до числа кращих. Тож повернулися додому окрилені, сповнені азарту, з бажанням…
— Відпочити?
Дмитро: — І відпочити — теж, адже напруження було велике, хоч ми цього й не показували. Але Наталя хотіла сказати про інше — про бажання тренуватися далі й відточувати майстерність.
— Ви так легко ловите не лише рухи одне одного, а й думки?
Обоє: — А без цього не можна!
— Давно танцюєте разом? Напевне, це багаторічне спілкування зробило ваш тандем таким співзвучним?
Дмитро: — Ідеально було б, аби ми зустрілися ще в дитинстві. Але, народившись у різних містах, кожен з нас мав своїх учителів і партнерів.
Наталія: — Хоч ми й однолітки, але Діма почав учитися танцю в дошкільному віці на Харківщині, а мене мама привела в полтавський клуб «Акцент» уже десятилітньою. Тобто, танцюристкою не народилася, мене навчали хороші вчителі. Багато душі доклав Станіслав Даценко, перш ніж я відчула, що без танцю не можу жити. Ну, і, звісно ж, фортуна — зустріла Діму.
— Невже ви з першого погляду зрозуміли, що знайшли свою половинку в танці?
Дмитро: — Ні, особисто в мене були сумніви. Розумієте, я раніше танцював з партнеркою низенького зросту і думав, що саме так має бути. А Наталія майже врівень зі мною. Я, побачивши її, з жалем подумав: «Яка чудова дівчина, але чи гармонуватимемо разом?» Наш перший пробний танець записали на відео, і коли ми потім подивилися — всі сумніви розвіялися.
— Справді, якщо вважати, що танець — це птах, то ви в ньому два рівноправні крила, тому й політ такий красивий і високий. Скажіть, а щоб мати яскравий вигляд з великих сцен під софітами — мабуть, багато косметики доводиться накладати?
Наталя: — В міру.
Дмитро: — Ну, Наталину вроду важко зіпсувати косметикою, а ось мені (та й узагалі чоловікам-танцюристам) справді важливо не переборщити, аби не мати смішний вигляд.
Наталя: — Красивим і доглянутим має бути не лише лице, а й усе тіло. Адже в латиноамериканських танцях жіночі костюми максимально відкриті. До речі, особливої підготовки вимагає румба, бо до неї пасує шоколадне тіло. Такої засмаги мені, білошкірій, неможливо добитися, отож знову виручають косметичні засоби.
— От ви згадали про костюми. Хто вам їх придумує, шиє?
Наталія: — Виручає фантазія і хороший дизайнерський смак моєї мами.
Дмитро: — Вона взагалі наша найпалкіша вболівальниця! Наталчині батьки навіть у Тайвань їздили підтримати нас.
Наталія: — Уявіть, у фантастично великій залі зібралося 15 тисяч глядачів. А я знаю і відчуваю, що серед чужих людей два люблячих серця посилають нам свої імпульси.
— А хто нині ваші вчителі?
(Дмитро і Наталя (доповнюючи одне одного): — Дмитро Рєка з Харкова, Олена Таранцева з Полтави, Віктор Никовський і Лариса Давидова з Росії, Ольга Мюллер-Омельченко та Ханс Галькс з Німеччини, Колін Джеймс з Англії…
— Тепер повідайте, нарешті ж, про свої останні успіхи.
— Дмитро: — 27—28 березня в місті Славуті пройшли Міжнародні змагання зі спортивних бальних танців. У рамках цього турніру відбувся Кубок України—2010, володарем якого ми стали.
Наталія: — А в Міжнародних змаганнях IUDSF Інтернаціональ ми вибороли ІІ місце, обігнавши 49 пар з 50, що приїхали з 12 країн світу. Минулого тижня повернулися з Греції, де на відкритих міжнародних змаганнях завоювали третє місце.
— Нехай і далі посміхається удача! Наповнюйте красою світ і, чого доброго, його таки пощастить врятувати спільними силами!

Логін:
Пароль:
запам'ятати