Вона називається Дикуновою і є заповідником району. Але сьогодні рятує балку лише віддаленість від населених пунктів та небайдужість фермера Олександра Паржина. Маючи поряд з унікальним закутком природи своє поле, чоловік щороку уважно спостерігає, як по черзі розквітають у балці білі проліски, ряст, гіацинти, крокуси. Возить туди своїх вже дорослих дітей полюбуватися красою та разом із тим щораз зі скандалами відганяє полтавських дачників, котрі поставили свої вагончики прямо на вершині схилу та час від часу його підпалюють. Чим балка їм заважає, невідомо. Але тушити вогонь і цього року Олександру доводилося вже кілька разів. Про те свідчать чорні чималі латки. То ж неподалік дачних ділянок замість трави та первоцвітів у балці вже стіною стоять сухі торішні бур’яни. Саме вони розкошують на згарищах. Але далі, куди не дістав вогонь, ніяких бурянів немає. Обидва схили усіяні яскравим килимом півників. Із самого дитинства нічого подібного не бачила. Чи побачать наші внуки?
