Нетипові погодні умови призвели до підтоплення окремих садиб на території Кобеляк та інших населених пунктів громади.
Цієї зими по всій Україні склалася нетипова погодна ситуація. Особливо оригінальною погода виявилася в центральній Україні.
Протягом лютого на більшій території центру нашої держави йшли дощі, падав сніг. А одразу після цього температура різко знижувалася і на кілька днів встановлювалися міцні морози. У результаті, ґрунт промерз на глибину до півметра.
А потім у середині місяця настало різко потепління і знову пішли дощі. І от воді, котра падала з неба і котра в звичайних умовах просто проникала в землю, стало нікуди подітися. І вона потекла по поверхні ґрунту струмочками, струмками, а то й цілими ріками, зупиняючись лише в низинах і затоплюючи все на своєму шляху.
І хоча Кобеляцька та Білицька громади не зазнали надто руйнівного впливу незвичної лютневої повені (у всякому випадку, в більш північних громадах Полтавщини ситуація набагато гірша), все ж, природа попередила і нагадала про таке вже забуте явище, як весняні повені.
Як розповів редакції директор кобеляцького комунального підприємства Сергій Ткаченко, після дощу в понеділок, 16 лютого, довелося виїжджати лише на два виклики. У Світлогірському викликів було більше.
Ткаченко розповів:
— У Кобеляках загроза затоплення будівель виникла в мікрорайоні Солонці та біля міського ліцею №1. Були вжиті заходи, майно не постраждало.
Геннадій Гусєв, один із кобелячани, садибу якого затопило талою і дощовою водою, розповів:
— Я о сьомій ранку вийшов до городу і отетерів. Вода вже почала підбиратися до господарських будівель. Довелося швиденько хапати в руки лопату і самотужки прочищати прохід у дренажній канаві, що була забита листям та мулом. У принципі, ситуація одразу покращилася. І комунальникам вже й роботи не було.
Натомість Юрій Срібний, котрий постійно нагадує владі про необхідність утримувати в належному стані дренажні канави, має іншу думку. Він говорить:
— Я про це місце, вже торочу Ткаченку (директор «Водоканалу Плюс») кілька років. Але поки що чищу канави сам. Або ось, як зараз, люди вимушені хапати лопати в руки. А тут роботи на півдня чи й менше: десь розчистити, десь докопати, опустити трубу нижче. І вода спокійно сходитиме аж у річку Кобелячок.
А ось до жителя Кунівки Михайла Шевченка приїжджали рятувальники, точніше — шляховики, аж із Полтави. Приїжджали не в Кунівку, а до садиби на Підгорі, де розташований інший будинок, що належить Михайлу Івановичу.
Будинок, що належить Шевченку, розташований обабіч автодороги Н-31, котру збудували кілька років тому. І його вже підтоплювало водою після літньої зливи. А зараз почали топити вже талі води.
Шевченко говорить:
— Вони, тобто ті, хто будував дорогу, у свій час щось або неправильно спроектували, або неправильно зробили, а я тепер страждаю. Дзвонив «деесенесникам», а вони кажуть, що приїдуть лише тоді, коли хату затоплюватиме, мене рятувати.
Врешті, шляховики пообіцяли зробити водовідвід від будинку Шевченка.
