Діючий військовослужбовець проходить курс лікування в Кобеляцькій міській лікарні. І висловлює незадоволення ставленням до себе.
Кобелячанин Андрій Мілько уже відомий читачам «ЕХО». Ще на початку року, в січні, на шпальтах тижневика вийшла в друк стаття Марини Сідаш під назвою «Андрій Мілько повернувся з-за кордону, щоб воювати».
У ній мова йшла про те, як наш земляк, який з дитинства мав проблеми із здоров’ям і на початок війни працював у Чехії, повернувся з-за кордону, щоб піти добровольцем у лави Збройних Сил України. Воював та продовжує воювати на Сумському напрямку.
Зараз Андрій у відпустці. Приїхав додому в Кобеляки.
За ті кілька місяців, що минули від початку року, в його армійському житті відбулися певні зміни.
Андрій розповідає:
— Тоді я розповідав, що спочатку був водієм на військовому евакуаторі і вивозив з поля бою поранених побратимів. Потім втратив слух. Зараз чекаю, доки мені видадуть «вуха» (від редакції: слуховий апарат). У зв’язку із втратою слуху мене перевели на іншу посаду. Останнім часом займався так званим бойовим забезпеченням. Нібито й не на «нулі», але зовсім поряд із ним. Діяти доводиться за 3–8 кілометрів від «передка». А там різне може трапитися. Одного разу було таке. Розвантажуємося, аж раптом бачимо, як із лісу виходять шестеро у російській формі. І — до нас. Та на щастя, до перестрілки не дійшло. Наші дронарі їх виявили і знищили.
А от спину свою я остаточно «уграв». У мене з дитинства із нею проблеми. А не так давно довелося більше десяти кілометрів долати пішки із вантажем і в повному екіпіруванні. Адже в те місце, куди ми мали доставити вантаж, інакше не потрапиш. Перед нами хлопці спробували з’їздити, то одразу — один «двохсотий» і один «трьохсотий». Поранений пізніше теж помер.
І от, отримавши відпустку, приїхав я в рідні для мене Кобеляки. Ну на пляжі не лежав і на курорти не їздив. Дома мама похилого віку і купа роботи. І от пішов я в нашу лікарню, щоб підлікувати спину. А отримав купу негативних вражень.
«Мені хотілося його задавити»
За словами Мілька, він був шокований ставленням до нього, як до військового. Та й взагалі — як до хворої людини.
Щоправда, він зазначає, що обурений діями не всіх кобеляцьких медиків. Андрій уточнив:
— Молоденький хірург в лікарні працює. От він — нормальний, до нього ніяких претензій, вислухав, обстежив, хірургічне втручання по новій моїй «болячці» запропонував. Та й завідувач відділенням теж до мене адекватно поставився. Але оперуватися я якщо й буду, то не в Кобеляках, а в Сумах. Бо тут, із таким керівництвом, мене ще й остаточно «угробити» можуть.
Основні претензії у Андрія Мілька виникли до невропатолога Лариси Білокінь та до директора закладу Олександра Горбенка.
Чоловік розповідає:
— Мені перед кабінетом невропатолога стало зле. То хоча б хтось вийшов, медичну допомогу запропонував. А коли я вже потрапив на прийом, то в мене склалося таке враження, що мене просто хочуть «заганяти», а не полікувати. То один папірець дай, то інший, то піди копії із тих папірців на ксероксі пороби. А ще мені лікарка запропонувала зробити якийсь добровільний внесок на 5 тисяч гривень.
Ну а директор лікарні Горбенко взагалі кричав на мене, як на пацана. У мене склалося таке враження, що він до всіх військових, які приходять в лікарню, так ставиться. Чув, що ще одному земляку сказали так: «Лікуємо, поки в тебе відпустка, а закінчиться — одразу виписуємо».
Ти знаєш, я коли закінчив розмову із Горбенком, то мені буквально хотілося його задавити. Виходить, ми там воюємо для того, щоб нас в тилу отак принижували. Про якісь особливі медикаменти, лікування як діючого військового я взагалі мовчу. Пару пігулок дають, а все інше купляю.
Андрій Мілько, за його словами, написав скарги на Ларису Білокінь та на Олександра Горбенка.
Звичайно ж, заради об’єктивності, після розмови із Андрієм Мільком відбулася зустріч і з директором міської лікарні Олександром Горбенком.
Олександр Горбенко: «Претензії до нас безпідставні»
А от Олександр Горбенко, який є директором комунального закладу «Кобеляцька міська лікарня», має свою точку зору на конфліктну ситуацію. І вона кардинально відрізняється від того, що думає Андрій Мілько.
Горбенко підтвердив, що на нього написана і надіслана скарга, що були дзвінки на «гарячу лінію» Міністерства охорони здоров’я. Але він впевнений, що й він сам, і лікар Лариса Білокінь діяли згідно із вимогами законодавства та внутрішніх документів.
Керівник пояснив:
— Ну щодо якихось п’яти тисяч якогось благодійного внеску — це суто фантазія Мілька. Немає в закладі, яким я керую, ніяких благодійних добровільних внесків від пацієнтів. І не було. Взагалі, всі претензії Андрія Мілька є безпідставними і неадекватними. Так, він хоче госпіталізуватися, щоб таким чином продовжити свою відпустку. Але ж ми не можемо просто виконувати чиїсь «хотєлкі». Ми госпіталізуємо діючих військовослужбовців лише у двох випадках. Перший — це направлення зі шпиталю, другий — невідкладна потреба. Може ж людина отримати травму чи з нею стався інсульт. Тоді — негайна госпіталізація. Все інше — забаганки тієї чи іншою людини. У даному випадку — Андрія Мілька. Але ж зрозумійте, ми комунальна установа, ми діємо згідно із затвердженими вимогами. Ну й думаю, не сподобалося цьому чоловіку, що ми вимагаємо дотримання режиму. Госпіталізувався — будь добрий, знаходься у відділенні. А він хоче ходити туди-сюди. Так не буде.
Ну з приводу благодійного внеску — це таки фантазія. Адже ще не було жодного схожого повідомлення про те, що в Кобеляцькій лікарні вимагають сплатити якісь кошти для того, щоб госпіталізуватися.
