До чого веде безвідповідальність медичних працівників

«А до чого тут я!? Вони самі так захотіли!».
«Ця історія сталася в одному з дитячих таборів відпочинку. Аліна влаштувалася туди медсестрою. Працювати у таборі з дітьми, їй не дуже-то й хотілося. Раніше вона працювала у поліклініці, але виникли проблеми з роботою. Тож довелося влаштовуватися, куди запропонували. Аліна сподівалася, що до табору їздять здорові діти, хворітимуть вони рідко, тож якось «перебуде» сезон. А там шукатиме більш зручне місце. Як воно завжди трапляється, сталося так і цього разу. Один із здорових дітей видряпався на дерево та впав звідти. Начебто, й не дуже високо видряпався, та забився добряче. Аліна зателефонувала до травмопункту, там сказали, що на такий виклик не поїдуть, нехай дитина із супроводжуючими добирається до травмопункту власним ходом. «Швидку допомогу» Аліна чомусь не викликала. Як вона потім пояснила, – бо не знала, як з мобільного телефону викликати «швидку». Батьки дитини (яких Аліна все-таки повідомила про подію) теж не наполягали на «швидкій». Повезли малого до травмопункту самі. Аліна з полегшенням зітхнула – ну, слава Богу, здихалась, там вже самі розберуться. Там і розібралися. У дитини виявили складний перелом хребта. Травматологи стверджували, що стався він через неналежне транспортування дитини після падіння – треба було все-таки викликати «швидку» та перевозити потерпілого як годиться. Батьки дитини у всьому звинувачують керівництво табору – бо не забезпечило належних умов відпочинку та належної медичної допомоги. А керівництво у всьому звинувачує Аліну – як медичного працівника, який не надав кваліфіковану допомогу. Аліна дуже боїться і дуже обурюється на несправедливе начальство. Скаржиться подругам: «Ні, ну скажіть, до чого тут я?! Навіщо вішати на мене усіх собак? У «травмі» відмовились виїжджати, батьки малого самі не захотіли викликати «швидку», то до чого тут ?!»
«Олена медсестра. Влаштували її на сезонну роботу у дитячому санаторії знайомі, бо дуже просила хоч щось знайти на літо. Вже другого робочого тижня Олена відпросилася на день народження подруги, на дві години. Та який день народження триває дві години? Олена затрималась на всі п’ять. Можливо, сиділа б у подруги і далі, та почали телефонувати ті самі знайомі, що влаштували її на роботу. Були обурені, казали, що їх розшукало керівництво санаторію, наказало знайти медсестру, яку вони влаштували на роботу, і яка відпросилася на дві години, а «загуляла» десь на всі п’ять! Олена у свою чергу обурилась – подумаєш, затрималась на кілька годин у подруги, що, від цього санаторій завалився? Із знайомими вона посварилася, так і не зрозумівши, які до неї можуть бути претензії?»
Обидві фігурантки наших історій і до сьогодні не зрозуміли, у чому вони винні, чому до них «чіпляються»? Нас, у свою чергу, дивує така безвідповідальність осіб, які працюють у медицині, з дітьми. Тому «ТелеграфЪ» запитав у психолога, звідки «ростуть ноги» у безвідповідальності дорослих людей? Та навіщо вони обирають професії, де таке ставлення до професійних обов’язків напряму загрожує здоров’ю інших. У даному випадку, дітей.
Експерт рубрики «Сімейна сцена» – сімейний психолог Наталя Развадовська:– Як і чимало інших проблем, проблема безвідповідальності «родом із дитинства». Дуже часто батьки, які згодом скаржаться на безвідповідальність власних дітей, самі цьому сприяють. Ми намагаємось заволодіти вільним часом дитини, структурувати його на власний розсуд. Сьогодні ти йдеш до музичної школи, у вівторок – до репетитора англійської, до спортивної школи, ще кудись. Ми самі пишемо щоденний графік життя для дитини, внаслідок чого вона зовсім не вчиться сама структурувати свій час – спершу я робитиму це, потім це, потім ще щось. Крім того, батьки, написавши графік життя для дитини, постійно контролюють його виконання. В результаті, дитина втрачає можливість навчитися розрізняти самостійно, де межі її особистої відповідальності (це я маю вивчити уроки або вимити посуд), а де межі відповідальності інших людей. Не навчившись визначати межі особистої відповідальності, дитина виростає, залишаючись безвідповідальною – бо її просто не навчили відповідальності. Зверніть увагу, навіть реакція наших героїнь певною мірою дитяча: а чому я винна, чому саме мене звинувачують (а не Колю, Сашу, Машу)? Героїні цих історій медсестри, працюють із дітьми, але вони насправді не розуміють межі своєї особистої відповідальності за життя та здоров’я цих дітей. Тут відіграє роль ще одна поширена схема – батьківський вибір професії для дитини. У нашому місті є медичне та педагогічне училище, відповідно, чимало батьків воліють віддати туди своїх дітей, тим більше, дівчат – нехай вчаться, матимуть чисту роботу у теплі, не шпали тягатимуть. Мабуть, не кожен із батьків, обираючи таку професію для дитини, розуміє, що це дуже відповідальні професії – це робота з людьми, більше того, з дітьми. Чи часто батьки аналізують, чи готова їхня дитина нести відповідальність за життя та здоров’я своїх майбутніх учнів чи пацієнтів? У цих історій є ще одна сторона, суто робоча. Насправді найманих працівників дуже рідко детально знайомлять із посадовими інструкціями, де прописано, за що конкретно вони відповідають, як мають діяти у критичних та штатних ситуаціях. А це варто було б робити. Можливо, тоді б Олена не обурювалась, що їй не дають погуляти на дні народження подруги трохи довше, а викликають на роботу. А Аліна розуміла б, що викликати “швидку” – це її обов‘язок, незалежно від настрою батьків дитини.

Логін:
Пароль:
запам'ятати