Це одне з найстаріших поселень на Полтавщині.
Місто засноване Великим князем Київським Володимиром Святославичем в 988 році як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від степових нападників. Спочатку це була невелика дерев'яна (луб'яна) фортеця над Сулою (в районі урочища «Верхній Вал»).
В серпні 1107 року під Лубнами великий князь київський Святополк Ізяславич разом з Володимиром Мономахом та ін. князями завдали важкої поразки половцям, якими командували Боняк і Шарукан.
У 1239 році Лубни зруйнувала монголо-татарська навала, але дякуючи багатій природі - лісам, болотам, рікам (Сула, Вільшанка, Луб'янка, Кам'яний потік та ін.) населення не було повністю винищене і місто продовжувало існувати.
З часом місто розвивалося - вже у 1591 році воно мало Магдебурзьке право, свою печатку й герб. Місто знаходилося під управлінням магнатів Вишневецьких. Тут був збудований один з кращих в Європі замок Яреми Вишневецького.
У 1596 році в урочищі Солониця під Лубнами відбулася остання битва селян та козаків під проводом Северина Наливайка з поляками, так званий Солоницький бій.
Поряд з містом, за фінансової підтримки Раїни Вишневецької, у 1619 році Ісаєю Копинським було засновано православний Лубенський (Мгарський) Спасо-Преображенський монастир, у якому освячувались всі гетьмани України.
У 30-ті роки 17 століття Лубни стають центром могутніх селянсько-козацьких повстань Карпа Скидана, Павла Бута, Кизима, Якова Остряниці.
У 1648—1781 рр. Лубни – центр Лубенського полку.
В роки Народно-визвольної війни 1648—1654 під проводом Богдана Хмельницького відзначився Лубенський козацький полк.
Головною святинею краю були нетлінні мощі Костянтинопольського патріарха Афанасія ІІІ Пателарія, похованого у Мгарському монастирі в 1654 році.
З 1709 році в місті діяли одна з перших в Україні польова аптека і ботанічні сади для розведення і використання лікарських рослин засновані за вказівкою царя Петра І.
До Полтавської битви 1709 року місто було найбільшим на теренах сучасної Полтавської обл.
З 1781 року Лубни – місто Київського намісництва, пізніше – центр Лубенського повіту Полтавської губернії.
В 1885 році у с.Круглик під Лубнами Катерина Миколаївна Скаржинська відкрила перший приватний музей в історії України на теренах українських земель.
Промисловий розвиток міста прискорився після того, як через нього пройшла залізниця (1901).
На початку ХХ століття тільки до 13% лубенців знали грамоту, в місті не було жодної читальні, у міській бібліотеці, за винятком одного примірника "Кобзаря" – жодної української книжки. Тому видатною подією було те, що у листопаді – грудні 1905 року у Лубнах вийшло кілька номерів першої в Російській імперії газети українською мовою "Хлібороб". Її засновниками виступили відомі громадсько-політичні діячі – брати Микола, Володимир та Сергій Шемети.
Під час революційних подій 1905 – 1907 років, у місті було проголошено "Лубенську республіку", яка, хоч і на короткий час, виявила величезне прагнення лубенців до вільного життя. Знаменним є також і те, що в 1911 році, коли царський уряд заборонив відзначення 50-літнього ювілею Тараса Шевченка, в Лубнах все ж відбувся вечір з цієї нагоди.
За переписом 1910 року в Лубнах було 2349 господарств, проживало 12786 мешканців, діяло 7 церков.
У 1915 році стали до ладу евакуйовані під час Першої світової війни з прифронтових західних губерній машинобудівний завод "Фенікс" ("Шліфверст"), завод "Механіка" ("Комсомолець"), сукняні фабрики ("Валтекс").
Після подій Лютневої революції 1917 року багато демократичних змін відбулося і в Лубнах. Тут було створену одну з перших в Україні Рад робітничих і солдатських депутатів, в червні відбулися установчі збори Української Демократично-Хліборобської Партії, а пізніше відбувся І з'їзд хліборобів-демократів Полтавщини. В місті активно діяла організація "Просвіти", активізували свою діяльність лубенські друкарні, зокрема, були видані "Заборонені твори" Тараса Шевченка.
З 1923 року Лубни стають райцентром і центром Лубенської округи. Після розрухи і голоду відбудовувались лубенські підприємства. В 1921 року пущено в хід дві суконні фабрики, 1922 року – міську електростанцію. Під кінець 1925 року без державних асигнувань безробітним Лубен було відновлено завод "Фенікс", який став носити назву "Комунар" (нині — "Шліфверст"). Було проведено реконструкцію суконної та повстяної фабрик. В 1932 році Лубенська повстяна фабрика було єдиною на Україні механізованою, на ній виготовлялось 70% усієї повсті. Наприкінці 1927 року було відкрито деревообробну майстерню, що згодом переросла в меблеву фабрику. В залізничному депо станції Лубни було утворено одну з перших в країні жіночих паровозних бригад, яку очолила Галина Тодчук.
Торкнулася Лубен і гірка хвиля кривавого сталінського терору. В 1932—1933 роках жителі міста, як і тисячі мешканців навколишніх сіл вмирали від штучно влаштованого більшовицькою владою голодомору. Не випадково на родючій лубенській землі біля Мгарського монастиря 1993 року відкрито меморіал народної скорботи "Голодомор-33" на Зажургорі.
Лубни - місто визначних культурних традицій, яке свого часу вважалося "духовною столицею краю, Афінами Полтавської губернії".
 Герб міста Лубни |
 Прапор міста Лубни |
