Як і було обіцяно у попередньому номері, ми продовжуємо знайомити читачів з одкровеннями Сергія Горденка, продюсера шоу «Вмієш? Співай!», котре давно стало скандальним.
Багато слів і мало документів
Перш ніж розпочати переповідати подробиці розмови, яка відбулася у Василівці, вдома у Сергія Горденка, хотілося б відповісти на зауваження одного із користувачів сайту «ЕХО з регіону». Юзер під ніком «Нью-Йорк» помітив деякі розбіжності у висловлюваннях фігурантів справи про нібито присвоєння 10000 гривень. Дійсно, у попередній статті автор матеріалу пише, що Василь Стогній, переможець шоу, із заявою у міліцію особисто не звертався. А ще раніше сам Василь в інтерв’ю для «ЕХО» заявляє, що написав заяву до правоохоронних органів. Користувач справедливо вказує на це неузгодження. А виникло воно з однієї єдиної причини — фігуранти цієї справи дуже багато говорять. Але не підкріплюють свої слова документальними доказами.
Зараз же у редакції є кілька документів: договір про надання рекламних (підкреслено автором) послуг, заключений між ФОП Горденко й агрофірмою «Добробут» та обвинувачувальний висновок у справі про шахрайство, підписаний слідчим райвідділу міліції та працівником прокуратури. Є ще й постанова судді Тетяни Тесленко про відхилення скарги Сергія Горденка щодо порушення проти нього кримінальної справи. Ось це — документи. Так от, у постанові чорним по білому написано, що приводом для порушення кримінальної справи було письмове відношення першого заступника голови РДА Миколи Шабалтія та письмова заява гендиректора агрофірми «Добробут» Олександра Коваленка. Про заяву Василя Стогнія ніхто не згадує.
До речі, дуже цікавим є той факт, що в обвинувачувальному висновку, у переліку документальних доказів, чомусь не згадують про договір щодо надання рекламних послуг. Як докази називають платіжні доручення, довідки із «Приватбанку» про рух коштів, довідки із ЗМІ (до речі, всі, крім «ЕХО»). А ось про договір — нічичирк. А читати його, той договір, таки цікаво і повчально. От саме через це, не підтверджене нічим, багатослів’я, і виникають розбіжності у газетних публікаціях про пісенно-кримінальне шоу.
40 тисяч — це відкат
Та повернемось, зрештою, у Василівку. Горденко зустрів автора цих рядків у будинку своїх родичів, запропонував чаю, взяв у руки вищезгадані документи і почав розповідати. Розмова почалась із договору.
— Сергію, згідно з чинним законодавством і елементарними вимогами етики, попереджую Вас, що розмова фіксуватиметься на диктофон. Ви не проти цього?
— Та ні, давайте. Не питання — дозволяю.
— Тепер давайте поговоримо про договір, заключений між Вами і «Добробутом». Наскільки я зрозумів із тексту, мова у ньому йде виключно про надання рекламних послуг. І жодної згадки про виплату грошового призу переможцю там немає?
— Ви правильно зрозуміли. Він один-єдиний і більше ніяких документів. Там написано, що виконавець зобов’язується надати рекламні послуги на суму 40 тисяч гривень. До цих грошей я жодного відношення не маю. Я ними не користувався. Ці гроші — відкат. Просто відкат. Вони перераховані і відразу «вмерли», їх витратили на інші цілі.
— Ну, не будучи фаховим юристом, можу сказати, що договір складений, м’яко кажучи, не блискуче.
— Так він складався за один день. Мені сказали, що на мою карточку будуть перераховувати гроші. Але тратитиму їх не я. Я особисто не зустрічався ні з керівниками «Добробуту», ні з ким іншим.
— Ви розумієте, що це досить серйозна заява. Ваші слова схожі на правду. Але ми обов’язково будемо перевіряти їх достовірність, говорити з іншими учасниками конфлікту.
— Перевіряйте, немає проблем. Скажіть тоді, будь-ласка, чому за ці гроші була придбана апаратура для будинку культури? Про це ж у договорі не йдеться.
— А що це за апаратура? Це «Добробут» чи Ви зобов’язувалися надати її?
— Ні, вони мали купити її.
— Почекайте. Я так розумію, була домовленість, що Вам перераховують 40 тисяч гривень, а Ви на тридцять із них купуєте апаратуру?
— Так. Хоча це мої особисті гроші. Я можу тратити їх. Договір же — про рекламу. Навіть не про шоу, а виключно про надання рекламних послуг. Та все ж на тридцять тисяч вирішили купити апаратуру. Проскура сказав: «Я все зроблю. У мене є людина у Кременчуку». І апаратура була куплена. Але далеко не за тридцять тисяч, на які, нібито, є документи. Думаю, вартість тієї апаратури п’ятнадцять тисяч. Усе було зроблено, як завжди: купляють на меншу суму, документи беруть на більшу. Різницю — собі у кишеню. Чому, власне, і виник у мене конфлікт із Проскурою. Домовлялись, що зароблені на шоу гроші ділитимем. А як дійшло до справи… Скажімо, заробили 2-3 тисячі. Я отримував 200 гривень за тиждень. На це він говорив: «Ось буде більше народу на шоу — більше й отримуватимеш». Я сказав, що за двісті гривень працювати не буду. І пішов із його шоу. А потім створив своє. До речі, і в попередньому шоу, організованому Проскурою, робили все я і Оля Павелець. А Володимир Костянтинович лише гроші отримував. От я й подумав, що зможу провести щось своє. Декого це дуже обурило. Як це? Ми тут царі і боги, а якийсь простий хлопець із села щось своє організовує. І мені вирішили помститись.
— Яким чином?
— А почитайте діло, почитайте покази Проскури. До речі, діло, тобто кримінальна справа, робилось дуже цікаво. Свідки постійно змінювали свої показання. «Добробут» їх тричі переписував. Спочатку одне вимагали, потім виявилось, що я їм репутацію зіпсував.
— Але ж зіпсована репутація — це цивільна справа. Та аж ніяк не компетенція міліції.
— Так, це цивільна справа. Адвокат одразу запитав: «А де тут кримінал? Це аби ти куртку з когось зняв чи гроші забрав». Я ж власними коштами Василя не заволодів. А умови щодо реклами «Добробуту» виконані. Тобто, криміналу в моїх діях немає. Але наша влада так не звикла. Їм потрібно бути зверху.
Та давайте продовжимо. Проскура у своїх показаннях пише, до речі, тричі їх змінюючи, що була усна домовленість: із 40 тисяч десять пустити на призовий фонд. Про що вони там домовлялись, я не знаю. Я не несу за це жодної відповідальності. Читайте, скрізь же свідчать — усна домовленість.
— Дійсно, скрізь мова йде про усну домовленість. Говоріть далі.
— Я не бачив того Приходька із «Добробуту». Я ні з ким ні про ще не домовлявся. То дорослі дядьки домовились про відкат. А що, дали б вони в іншому випадку 40 тисяч якомусь пацану? Читаємо далі покази Проскури. Він пише, що десять тисяч гривень були покладені на мою, Сергія Горденка, банківську карточку. Але вона знаходилась у сейфі в його кабінеті. Ну і як, скажіть після цього, я міг ними розпоряджатись, а тепер нести за них відповідальність? Тут взагалі цікаво. Держслужбовець узяв гроші приватного підприємця і зберігав їх у своєму сейфі. Як це називається? Між тим, почитайте показання свідка Проскури, він про все це розповідає. І ось так зшита вся ця справа. Мені у міліції сказали: «Дана команда «фас» на тебе. Погодься ти з усім, ну заплатиш 500 гривень штрафу». «Е, ні, — кажу. — Мені судимість не потрібна. Я ще в Європу збираюсь».
— Ну і як, у кінці-кінців, ця апаратура потрапила до будинку культури?
— Як усі пам’ятають, я пішов із шоу Проскури і зі мною пішли всі учасники. Будинок культури для мене став закритим. І ми довго працювали у клубі «Лембі». У цей час Проскура оскандалився і його звільнили. І я звернувся до Миколи Павловича Шабалтія із проханням надати для проведення фінального шоу зал Будинку культури. Він погодився, але з багатьма «але». Перше «але» — відписати апаратуру за 30 тисяч будинку культури. Я погодився. Друге «але» — скрізь говорити, що РДА мене дуже підтримує. І третє — за все платити. І я на все погодився. Не заплатив лише за оренду залу під час фінального шоу. А тепер вони хочуть довести, що я ледве не маніяк.
— Ну добре. Як кажуть: «Ясно, що нічого не ясно». Ви обіцяли розповісти, як визначався переможець шоу.
— Обіцяв. Вася прекрасно все знав. Він знав, що стане переможцем. Так, я поставив призовий фонд 10 тисяч. Але тільки для того, щоб бути не гіршим від шоу Проскури. Я міг ці гроші виплатити Васі. І зараз можу або позичити в когось, або взяти кредит. Не питання в грошах. Питання в чесності. Ми ж домовились із Васею. Я робив на нього акцент. Бо розумів, як, нехай і маленький, але продюсер, що на таких шоу домовляються про переможців. Бо думають про майбутнє. Я про своє думав. Ще до фіналу були надруковані афіші другого конкурсу «Вмієш? Співай!» із зображенням переможця Василя Стогнія. Чому саме він? Ну оголосили б переможницею Настю Бакунову, яка, до речі, насправді і перемогла. І що далі? Їздити у тури вона не буде — мама не дозволить, бо голос дитини береже. Стрюк? Він і так би їздив, навіть без місця. Він уміє і любить співати, а про гроші навіть не думає. Руденко б теж їздив, Павелець — теж. А тут дивлюсь — на Васю усі «ведуться». Він гарний хлопець, співає і подобається дівчатам. А це — наша цільова аудиторія. І я кажу: «Мабуть, ти будеш переможцем». А він: «Я був би дуже вдячним». І так він став переможцем. За нього просто вкинули голоси. А з ним ми домовились, що грошей, тобто, 10 тисяч, він не отримуватиме.
— Цікаво, навіть захоплююче. Але все це — знову ж, слова. Говорити можна, що завгодно. А що написано у Положенні про конкурс і приз?
— У ньому написано, що переможець може отримати гроші напротязі десяти місяців після відпрацювання ним низки концертів. При цьому не працюючи безкоштовно і не працюючи на інших. Вася це порушив. Йому потрібні були документи для вступу в училище і він почав співати для інших. Тобто, він сам не виконав умови Положення.
— Ну добре, Сергію. Це Ви мені зараз розповідаєте. А на той момент що було? Є підписи під Положенням? Воно затверджене кимось?
— Тут моя проблема. Підписів немає. Жодного контракту ні з ким я не склав. А положення приватних підприємців не реєструється. Тут же не державна установа, не бюджетні кошти.
— Ну тоді будь-хто може сказати, що Ви віддрукували це Положення заднім числом.
— Так, можуть сказати. Але й у Васі немає Положення. Немає документу, який би засвідчив істинність Проскуриного шоу «Я вмію співати». Ось там переможцю дійсно обіцяли виплатити 10 тисяч гривень за два місяці. Але ж і те Положення могло з’явитись на світ «заднім числом». Тобто, доказів про якийсь кримінал у моїх діях просто не існує.
— Ну, якщо договір є лише такий, як Ви продемонстрували, і немає затвердженого Положення, то... Я, безумовно, не юрист, але доказів, дійсно, якось малувато. До речі, Ви говорили, що Вам ще щось інкримінують.
— Так. Тепер вони хочуть забрати назад 40 тисяч і ще 10 тисяч морального збитку. Влада просто хоче мене знищити.
— Ну, не знаю, яку загрозу для влади представляє Сергій Горденко. Запитаю про інше. Чому Ви весь цей час мовчали? І чи збираєтесь прийти в суд 2 жовтня?
— Так, прийду обов’язково. І не в наручниках, а сам. А то по Кобеляках, як йду, то чую шепіт за спиною: «Он Горденко пішов, а його міліція шукає». У процесі слідства я зрозумів, що у Кобеляках усі пов’язані — суддя, прокурор і адвокат. А незалежні юристи, яких я ознайомив із деталями справи, просто шоковані від цього фарсу. І я спеціально не давав жодних свідчень, щоб у справі ще чогось не «домалювали». А ось другого жовтня приїде мій адвокат, я звернуся до електронних ЗМІ, до журналістів друкованих видань, можливо, й до добре відомого в Кобеляках редактора «Полтавської думки» Олександра Кулика. І ви побачите — усе закінчиться грандіозним скандалом.
— Що ж, дякую за відверту розмову. Будемо писати і про події судового засідання.
Після цього інтерв’ю виникає питань більше, аніж до нього. Ми ще спробуємо їх задати зацікавленим особам. Бреше Сергій Горденко чи хтось інший — покаже час. Хоча вже зараз відомо — Володимир Проскура таки бреше. У своїх свідченнях він заявив, що Горденко поїв і годував журналістів «ЕХО» в кобеляцькому кафе «Ван і Дан». Це брехня. До того ж, Володимире Костянтиновичу, за сорок тисяч можна і в Києві погуляти. Та це — не головне. Зрозуміло, що від цієї історії йде явно не амбре, а більш смердючий запах. Як зрозуміло й те, що досить розумні й досвідчені керівники можуть бути пошитими в дурні. А все через що? Через уже знамениті «усні домовленості». Пацан сказав — пацан зробив. А якщо інший учасник домовленості — не пацан? У всьому світі для цього грамотно договори складають. Ну, можливо, після цього скандалу і в Кобеляках навчаться.
