Слабких нервами прошу почитати щось інше.
Більше за все на світі люди не люблять помирати. Навіть самогубці - і ті помирають з великою неохотою. Вони наважуються, зважують усі за і проти, вагаються. За іронією долі, саме смерть - це подія, яка гарантовано трапиться з кожним із нас. Перспектива така собі. Можливостей відкосити чи відкупитися немає. Коли людина дізнається, що скоро помре, у неї неодмінно псується настрій. Саме тому люди, особливо у традиційному для помирання віці, стараються налагодити зв’язок зі структурами, які гарантують безсмертя. Хоча ні, у безсмертя ніхто не вірить - нема дурних. Це ж очевидно, що всі помирають, і роблять це дуже переконливо. З тілом уже явно нічого не вдієш. Тим паче на момент смерті воно вже або старе, або хворе, або пошкоджене - тому його й не надто шкода. Більшість з нас старається вірити в те, що ми помремо, але не зовсім. З тілом все ясно, тому для неповного помирання було винайдено душу. Штука дуже зручна - її неможливо виявити, пошкодити, вона ні з ким не свариться і не просить їсти. Цікаво, до речі, що на момент написання Нового Заповіту душу ще не винайшли, і бідний Ісус змушений був воскресати ціляком, з туловищем.
Більшість пропозицій на ринку безсмертя можна розділити на два типи - вічне загробне життя і реінкарнація. У першому випадку ми народжуємося один раз, а після смерті живемо вічно, у другому - народжуємося безліч разів у різних подобах. В обох випадках використовується душа, тільки в першому вона одноразова, а в другому - багаторазова, і переходить з рук в руки, як переходяще красне знамя. Я прекрасно розумію тих, хто обирає вічне життя на небі, і ніяк не второпаю, яка людям вигода з реінкарнації.
Життя на небі виглядає дуже перспективно. Достеменно відомо, що там є райський сад, і що людям по ньому слід ходити в чистих білих простирадлах. Решту кожен придумує собі сам. Мені зразу думається про кілька мільярдів гостей, яких потрібно десь розмістити, але то таке - не суть. Ніхто з нас там не був, фідбеків звідти ніхто не отримував, досвіду нема ніякого, тому фантазію нічого не обмежує. Основна перевага вічного загробного життя - збереження свідомості. Ми все пам’ятаємо, все розуміємо, залишаємося собою.
Реінкарнація - штука дуже сумнівна. Біда в тому, що у нас уже є цей досвід. От я, приміром, міг бути у минулому житті якимось Петром. Петро помер, а його душа залізла в мене. І от хулі з цього толку нещасному Петрові? Йому це аж ніяк не допомогло. Ані крихти його свідомості не потрапило до мене. Його не стало і все. Я коли народився, тільки квакав, і навіть не міг сфокусовувати погляд. Те саме, що з Петром, буде і зі мною. Той факт, що моєю душею буде хтось користуватися в майбутньому, нічого не змінить. Мені один хєр впадати в небуття.
Тому, рєбята, якщо ви ще не визначилися - раджу обирати вічне життя на небі.
Та безсмертя існує ще й у цілком науковій формі. Справа в тім, що усе, з чого ми складаємося, існувало ще задовго до нашого народження. Усі атоми, які я тимчасово використовую, були на Землі завжди. Вони лазили черв’яками, літали пташками, росли помідорами на грядках, текли в річках. А потім сталося так, що всі ці елементи зібралися докупи, і з них виріс я. А коли я помру, то вони знову розпорошаться по всій Землі, і ними знову будуть користуватися інші абоненти. Свідомість, звісно, це не врятує, зате таке безсмертя схвалено наукою. І від реінкарнації воно не надто відрізняється.
Бажаю всім довгого щасливого життя, легкої смерті і вдалої реінкарнації.
Енджой.
Автор: 
