А розповідь моя буде про нашого сучасника, який живе серед нас, але, напевно, як і «кіношний» герой Робін Гуд вбачає свою місію у встановленні справедливості та порядку.
Чому такий асоціативний ряд? Усе дуже просто — і той і другий жили серед природи, боролись за справедливість та відстоювали інтереси простих людей. Одним словом — славні хлопці. Люди старшого покоління, сподіваюсь, пам’ятають фільми про хлопця-розбійника з Шервудського лісу, якого звали Робін Гуд. І нехай ці кінострічки були дещо наївними, більше нагадували казку, але, все ж таки, якийсь дух патріотизму, бунтарства, боротьби за справедливість у них присутній.
На відміну від кіношного героя, який їздив на коні, влучно стріляв з лука та жив у печері, наш Робін Гуд гасає по Дніпродзержинському водосховищі на дорогому човні з двигуном потужністю більше 100 кінських сил, на озброєнні у нього не те що лук зі стрілами, а справжнісінький автомат (кажуть, сам колишній міністр оборони Луценко подарував), а проживає на острові у комфортабельному будинку зі супутниковою антеною та іншими зручностями. Правда нечистоти потрапляють прямо у воду, але то деталі! Отим самим автоматом він і «наводить» порядок та встановлює «справедливість» на свій розсуд.
Не випадково для своєї публікації я вибрав слова з відомої пісні, оскільки вони приходять на думку кожен раз, коли натикаюсь в Інтернеті на «бойові» публікації Сергія Шрамова (саме про нього піде мова), які одна за іншою з’являлися у ЗМІ та їх інтернетівських версіях в останні роки. Хочете перевірити — наберіть «Шрамов С. М.» і натисніть кнопку «знайти». Там Ви й зможете познайомитись з його статтями «Нерест», «Браконьєри в погонах і без совісті», «Хто «кришує» браконьєрів», інтерв’ю, які він давав Ігорю Філоненку «Шелест грошей, або Хто ввів в оману прокурора», «Наша ціль — браконьєри в погонах», в яких дійсно піднімаються актуальні питання корупції та протиправних дій Держрибінспекції. Важко не погодитись зі Шрамовим, що прогнила вся рибінспекторська система по всій вертикалі й потрібно щось з цим робити. Відгуки читачів на інтернетівські версії його публікацій різні — від гордості за свого сміливого співвітчизника до відвертих натяків на «заказуху». Останніх менше, але діагноз, на мою думку, вони поставили точніший.
Чому я впевнено про це говорю? Тому, що знаю другу сторону медалі, власне кажучи, про яку й хочу розповісти. А що мене примусило це зробити — дізнаєтесь згодом.
Наше знайомство з Сергієм Шрамовим приятельським та довготривалим назвати не можна. Воно специфічне й розпочалося з того моменту, як служба державної охорони РЛП «Нижньоворсклянський» у 2007 році «засвітила» незаконну його забудову на острові Новоорлицькі Кучугури. Це вже я пізніше зрозумів, чому всі (сільський голова, лісники, єгері та інші) мовчали про неї, мабуть, боячись (і не безпідставно) нашого героя. Хтось боявся, хтось вислужувався, а хтось просто байдуже спостерігав за розвитком подій. А ці події розвивались настільки швидко, що на острові, як гриби після дощу, виросли за декілька місяців чотири котеджі та інші споруди.
Збитки, нанесені довкіллю (самовільне захоплення земельної ділянки, випилювання дерев, засмічення території тощо), становлять 360 тис. грн., що «потягнуло» на кримінальну справу, яка й зараз не закрита. Сподіваюсь, що її розгляд відбудеться у найближчий час, оскільки Верховним Судом України від 16 червня 2010 року визнано його забудову незаконною, причому ухвала оскарженню не підлягає. Ось такий вердикт, на який мало хто й сподівався. І тут логічним буде нагадати Шрамову його слова, які він сказав в одному з інтерв’ю, (напевно, думав що й Верховний Суд «переконають») цитую: «Коли буде рішення суду щоб забрати будівлі на користь держави — нехай забирають». Подивимось.
Але це все буде потім. Хто стежив за перебігом подій щодо незаконного будівництва Шрамовим (хоча, за його словами, він лише підставна особа), які регулярно висвітлювались на сторінках ЗМІ, той пам’ятає про виїзди на острів комісій за участю депутатів райради, лісників, екологів, журналістів та інших уповноважених осіб. Виступали з цього приводу й обласні високопосадовці, які взяли на контроль цю справу. Нарешті рішенням Кобеляцького районного суду від 30.09.2008 року забудова була визнана самовільною та незаконною.
Проте, найбільшим здивуванням було рішення апеляційного суду Полтавської області, який 02.02.2009 року скасував рішення суду першої інстанції. На моє запитання, а чи усвідомлює суддя створений ним прецедент про те, що його необґрунтоване рішення відкриває шлях незаконним самозахопленням на природно-заповідних територіях, той відповів: «Ви ж не надали фотокартки з зображенням будинків, як ми могли прийняти рішення про їх знесення, якщо ми їх не бачили!» Отака собі ґрунтовна відповідь з присмаком «зелені».
А паралельно з судовими тяжбами щодо забудови на острові відбувались й інші події, які, на мою думку, варті уваги. Саме в цей період Шрамов очолював так звану оперативну групу «Центр» Комітету Держрибохорони України, яку, очевидно, створили під нього. Його група повинна була виконувати функції внутрішньої безпеки в цій структурі. Зовні виглядало все нормально.
Але з самого початку «бурхливої» діяльності групи «Центр» стало зрозуміло, що її керівник «не в ладах» з законом. Явно простежувались методи розбійника Робін Гуда, який начебто з благими намірами, а все ж вчиняв беззаконня. А як інакше назвати те, що, за словами самого Шрамова, вилучені браконьєрські сітки вони просто спалювали на місці, не оформляли їх документально та не передавали на зберігання до вирішення їх долі. Виникає запитання: а як вони оформляли наявну рибу, якщо не було акта на вилучення знарядь лову? А чи була взагалі риба? Якщо була — де вона? Це, на перший погляд, незначне беззаконня було результатом того, що вже на той час, нагадаю читачам, він, порушивши всі ймовірні закони, здійснив самовільну забудову на острові в межах природно-заповідної території.
Проте, наш герой всіляко намагався узаконити будівництво, спробувавши до цього процесу залучити й мене. Пам’ятаю, як в університет завітали «гості» під два метри ростом, зі специфічними квадратними головами, такими ж, як їх джип, на якому вони приїхали. Мета їхнього приїзду — «переконати» мене, що необхідно узаконити будівництво, погодити якісь документи, оскільки, за їх словами, підписали всі, крім директора «Нижньоворсклянського». Я чітко розумів, що затівалась якась афера, оскільки на той час уже була порушена кримінальна справа щодо Шрамова, а «узаконити» незаконне будівництво могли хіба що оті хлопці з квадратними головами.
Дійсно, був документ, яким посадові особи не заперечували щодо розміщення так званого опорного пункту групи «Центр» на території РЛП «Нижньоворсклянський» за умови погодження з директором парку. Звісно ж, я свій підпис там не поставив.
Ніщо так не характеризує людину, як її вчинки.
Остаточно я переконався у безпринципності нашого героя після випадку, який трапився 5.04.2009 р. Це дуже цікава та показова історія, яка найкраще характеризує Шрамова, тому зупинюсь на ній детальніше. Під час патрулювання у цей день мені зателефонував начальник оперативної групи обласної екологічної інспекції Олег Козін і повідомив, що, за оперативною інформацією, в районі так званого Чорного острова (напроти с.Світлогірське) виставлена велика кількість браконьєрських сіток. Його дзвінок був дещо несподіваним та дивним, оскільки, по-перше, цей острів знаходиться за межами парку, а по-друге — відчувалось, що нас явно хотіли у будь-який спосіб затримати в цій частині водосховища.
Інтуїція не підвела. Саме біля острова Новоорлицькі Кучугури, куди ми направились, зустріли човен, який буксирував закамуфльований катер (як з’ясувалось, обласної екологічної інспекції) у бік «шрамівської» затоки.
Через деякий час ми помітили інший човен, в якому знаходились Козін, тележурналіст, оператор ТРК «Лтава» та ще хтось, які теж направлялись на острів. До такої зустрічі вони явно не були готові, тому нервували.
Проаналізувавши всі події та факти, ми остаточно прийшли до висновку, що щось має статись. І дійсно, дочекавшись темноти, ми у прилад нічного бачення помітили, як із «шрамівської» затоки, крадучись, на плесо вийшли два човни. Підійшовши до них, ми встановили, що у човнах знаходяться сітки, риготовлені для риболовлі (у період нересту!). Наша поява була настільки несподіваною, що господарі човнів не змогли пояснити свою присутність на воді та наявність сіток у човнах. Відразу ж комусь стали телефонувати по мобільному. Через декілька хвилин до нас підійшли на катері екологічної інспекції Шрамов, Козін та ТРК-івці. За поясненнями Козіна, у них відбувалась оперативна розробка: виявлені браконьєрські сітки, біля яких у засідці сидять громадські інспектори. Керівник оперативної групи намагався нас переконати, що у нього все під контролем, проте не зміг чітко пояснити призначення сіток у човнах. Нам залишалось лише здогадуватись.
Доки ми спілкувалися, оператор зняв на відеокамеру сітки, які ми щойно вилучили з водойми і вони лежали на носі нашого човна. Цьому я не надав належної уваги, оскільки вони були оформлені актом про вилучення безгосподарського майна. Правду говорять: коли на сцені на стіні висить рушниця, то вона обов’язково повинна вистрелити. І вистрелила майже через рік у вигляді сюжету, який, говорять, (сам не бачив) пройшов по одному з центральних каналів у цьому році, де дану ситуацію показали, як затримання працівників парку на браконьєрстві. Хоча приблизно через два тижні після нічної зустрічі на воді я запитав тележурналіста, чи він усвідомлює, в чому брав участь? Той зніяковіло відповів, що був у якості відпочиваючого (вночі з відеокамерою!?) і нікому сюжет не давав. Лукавив.
Наше втручання явно не входило в плани стратегів, і вранці наступного дня Шрамова та Козіна бачили в коридорах Кобеляцького райвідділу міліції. А через декілька днів я вже давав пояснення на численні запитання слідчого на скаргу, яка надійшла на мене від якогось дільничного інспектора.
З приводу нічної «операції» я написав лист-звернення до начальника обласної екологічної інспекції Сергія Кругляка з проханням надати інформацію про виконану його підлеглими роботу (скільки вилучено сіток, складено протоколів, актів тощо). Звісно ж, ніяких матеріалів мені не надали. Їх і бути не могло. Натомість головним державним екологічним інспектором Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Миколою Костровим була призначена позапланова перевірка адміністрації РЛП «Нижньооврсклянський» щодо дотримання природоохоронного законодавства на території парку. Мені відверто говорили, що столичні друзі Шрамова незадоволені тим, що його чіпаю. У результаті перевірки суттєвих порушень не виявили, а позитив у ній все ж таки був. «Шрамівцям» довелось розгородити вхід у затоку з незаконною забудовою та прибрати встановлену табличку.
Тепер ми підійшли до головного. Ходили чутки, що екологічна інспекція (на чолі з Костровим) всіма способами намагається приєднати рибінспекцію під свої прапори. А для цього потрібен серйозний компромат на рибінспекцію. Саме такий відео компромат, напевно, готувався на території ландшафтного парку вночі 5.04.2009 р., і очевидцями якого ми стали. І ще одна пікантна деталь. Із джерел, наближених до міністерських коридорів, стало відомо, що Шрамову відведена особлива роль. У випадку об’єднання двох структур, нашому Робін Гуду обіцяли посаду керівника підрозділу, яки й би опікувався «рибними» питаннями.
А тепер включаємо логіку. Коли я читав публікації Шрамова (їх назви наводив на початку статті), які одна за одною з’являлись у друкованих виданнях, я не міг зрозуміти, для чого все це йому потрібно, чому він так активно та відкрито критикує своє безпосереднє начальство та структуру, в якій працює (група «Центр» була структурним підрозділом Укрдержрибгоспу України).
Можливо, він дійсно патріот та вболіває за справу? Але коли стало відомо про перспективи об’єднання двох інспекцій та роль нашого героя в цьому — все стало на свої місця. Проте, не сталось, як сподівалось. Структури так і не об’єднали, групу «Центр» ліквідували, посвідчення держрибінспектора у Шрамова забрали.
Та, незважаючи на такі обставини, його «бурхлива» діяльність на території ландшафтного парку не скінчилась. Маючи «своїх» у владних коридорах він отримав посвідчення громадського екологічного інспектора. І зараз на власному, до того ж не зареєстрованому, човні з надписом «Екологічна інспекція України», з автоматом (на яких підставах?) «наводить порядок» на воді в межах РЛП «Нижньоворсклянський».
Потрібно віддати належне Шрамову, він дійсно зміг розігнати всіх сторонніх рибалок в околицях Новоорлицьких Кучугур, крім своїх сторожів та племінника. З рибінспекцією, з якою він намагався «розібратись», знайшов спільну мову. Зараз ті в своєму «городі» рибалять, а його люди — у своєму. Такий собі тандемчик утворився. А більше боятися йому нікого. Обласна екологічна інспекція далеко, та й свої вони для нього. Єдина структура, яка періодично завдає збитків його артілі, забираючи знаряддя лову — інспектори ландшафтного парку. Правда, ці збитки несуттєві, оскільки за відсутності пального ми досить рідко буваємо в його вотчині. І щоразу, коли ми туди потрапляли, вилучали велику кількість сіток. Неважко здогадатись, кому вони належали.
Ситуація з вилученням знарядь лову явно не влаштовувала Шрамова, він завжди підходив до нас і намагався спочатку домовитись, потім давити морально, шантажувати, ображати. І ось сталось те, що повинно було рано чи пізно трапитись. Підійшовши до нашого човна 9.07.2010 р. та перебуваючи у явно неадекватному стані, розлючений з приводу вилучення вкотре сіток та промислового ятіра його племінника (так він сказав), почав погрожувати розправою. Напевно, намагаючись похизуватись перед юною пасажиркою, яка знаходилась у його катері, він дістав автомат, пересмикнув затвор, направив зброю в нашу сторону і погрожував постріляти. Я вимушений був зателефонувати на 102 у чергову частину міліції та повідомити про інцидент. Це ще більше його розлютило, тому він своїм катером почав топити човен, у якому знаходились ми.
А далі — як в кіно. Наразі у прокуратурі знаходяться пояснення та заяви від учасників рейду та Шрамова і його супутниці. За заявою Шрамова, нібито це я погрожував йому розправою пістолетом. У міліції та прокуратурі дали зрозуміти, що скоріше всього нічим ця справа не закінчиться, оскільки немає доказів, наприклад, відео або хоча б одного трупа. Про те, що у діях Шрамова немає складу злочину, Кобеляцька прокуратура мене повідомила письмово 29.07.2010 р.
Оце такі закони в «правовій» державі. Тобі, навіть коли ти знаходишся при виконанні своїх службових обов’язків, такі собі Робін Гуди можуть безкарно погрожувати, принижувати, ображати, наставляти зброю, і їм при цьому нічого не буде. Зараз по-доброму заздрю своїм російським колегам, яким дозволили у таких випадках застосовувати табельну зброю без попередження. І спрацювало. У Росії в рази стало менше гинути природоохоронців від рук отаких шрамових.
А на завершення нагадаю читачам про резонансну подію, яка трапилась весною минулого року, коли під керівництвом начальника РВ міліції Гриценка були затримані електровудильники з Комсомольська. Операцію готували ретельно та законспіровано, тому й результат був позитивний. Браконьєрів піймали, докази в наявності — човен, двигун, акумулятор, електровудка і навіть більше 300 кілограмів риби. Тележурналісти також свою роботу зробили — ролик був показаний по центральних телеканалах.
Через деякий час стало відомо, що справу, по суті, «зам’яли» — човен з двигуном віддали, а браконьєри відбулись незначним штрафом. За оперативною інформацією, вони й зараз продовжують своє «ремесло», тільки за межами ландшафтного парку. Чому за межами? Злі язики пліткують, що саме Шрамов «здав» своїх спільників, які нібито відмовились йому платити за «дах». Я, безумовно, в це не вірю, оскільки відразу на думку приходять його слова, які він говоривь в інтерв'ю Ігорю Філоненку (стаття «Наша ціль — браконьєри в погонах»), цитую: «Так, можете вірити, можете — ні, але мені небайдужа доля стану рибних запасів і доля України». Які слова! Я в них вірю! Гордість розпирає від того, що в Україні ще є такі патріоти, такі Робін Гуди.
