Урочистості з нагоди свята Покрови Пресвятої Богородиці розпочалися о 14–00 мітингом біля пам’ятного знака українським козакам. Там новосанжарців вітали районні керівники, представники козацьких організацій та учасники хору «Багряне листя» ветеранського клубу «Суботні зустрічі». Панахиду по загиблих козаках провів священнослужитель — отець Миколай Улинець.
За годину більша частина новосанжарців перемістилася до мальовничих Маджар. Тут, на горі біля альтанки Святої Покрови свято продовжилося у більш неофіційній атмосфері. Спочатку всіх присутніх привітали селищний голова Андрій Река, заступник голови райдержадміністрації Володимир Тараненко та той-таки отець Миколай. Потім почалася концертна частина свята, яку забезпечували новосанжарські аматори та професіонали вокального мистецтва. У цей час учасники свята активно ставали у чергу до паруючої польової кухні та інших, більш звичайних, торгових точок. Скупившись, новосанжарці розташовувались за розставленими просто під відкритим небом столиками і заходились святкувати. Хтось відзначав Покрову виключно кашею, хтось гарячим чаєм, а переважна більшість споживала прозорий та міцний національний напій. Разом із тим, як із колонок лунали все веселіші пісні, зростав і градус настрою у святкуючих. Вони спочатку просто пританцьовували на місці біля своїх столиків, але довго так не втрималися. Незабаром новосанжарці утворили величеньке коло на галявині перед альтанкою і пустились у веселий танок. До перших сміливців приєднувалися все нові й нові новосанжарці, підігріті міцними напоями та кашею.
До речі, про кашу. Її, як і минулих років, для гостей свята приготували працівниці райспоживспілки. Варили кашу в справжнісінькій польовій кухні, яка дивом збереглася на балансі організації аж із 1955 року.
— У одному відділенні в нас пшоняна каша, в іншому — трав’яний чай, — із посмішкою пояснила одна з працівниць райСТ. — Ця кухня справжня польова, збереглася іще з давніх часів.
Коштувала порція смачної новосанжарської каші 5 гривень. До величенької порції додавалася підлива із м’ясом, кисленький огірок, кілька шматків хліба та стаканчик чаю. Каша була справді дуже ароматна і смачна. Така, що можна було ненароком разом із нею і пластикову ложку проковтнути. Не дивно, що наївшись такої смачнючої та ситної каші, новосанжарці набирались енергії і йшли танцювати. Можливо, причиною того була не лише каша, але визначити це достеменно не візьметься, мабуть, ніхто. Відомо лише, що того дня новосанжарці веселилися і «відривалися», як кажуть, «на повну». Після швидких танців почалися повільні. І вже величеньке коло розпалося на пари, які закружляли галявиною.
Свято продовжувалося доти, доки не була з’їдена остання миска каші та не втомився останній танцюючий. Як влучно підмітив один із присутніх на гулянні, свято, що потроху вже почало втрачати свою оригінальність та колоритність, цього року ніби отримало друге дихання і зібрало досить велику кількість людей. Можливо, це просто заслуга гарної сонячної погоди, яка стояла над Новими Санжарами 14-го жовтня. А можливо, люди просто засумували за гарними народними святами.
