— Мене не Оля звати, — одразу поправляє 83‑річна жінка, до якої ми завітали у гості. — Не пишіть Оля, пишіть Ірина. Це мене просто Ольгою з дитинства як називали, так і до сьогодні називають. А по документах я Ірина. Я взагалі не знала, що племінниця з Харкова (авт: Ліна Рибалко) листа в газету написала. Мені нічого не треба.
Після цих слів у жінки потекли по щоках сльози. Ірина (Ольга) Василівна — ветеран війни. Вона народилася і все життя прожила в Кобеляках. Пригадує: коли почалася війна, їй було 14 років. Як почали забирати молодь у Німеччину на примусові роботи, дівчину рідні змогли сховати. Спочатку в погребі, потім в яму закопували і прикидали гілками. Ірина від полону врятувалася, а коли Кобеляки від фашистів визволили — доглядала за пораненими. Госпіталі, розташовані у двох кобеляцьких школах, були переповнені. Для 16‑річної дівчинки це були тяжкі часи. Вона пам’ятає навіть імена деяких пацієнтів:
— Його звали Віктор, — пригадує. — Він був поранений у ногу. Коли я розмотала бинт, то побачила, що рана загноїлася і була заповнена черв’яками. Мені довелося ложкою вишкрібати ті черв’яки…
Племінниця Ліна Рибалко писала про чоловіка Ольги Василівни, цитуємо: «Інвалід війни, пройшов воєнними шляхами від Сталінграду до Халхін-Голу». Коли ми попрохали розповісти про покійного чоловіка — Павла Федчуна — Ольга знову заплакала. Не в силі промовити ні слова, вона дістала з шафи кітель покійного, усипаний медалями.
— Він кругом був, — ледь вимовила крізь сльози. — Воював, ноги відморозив у боях, навіть нігті на них не росли. Як же ж мені забувати його, я не можу…
Павло Васильович Федчун пішов з життя 27 квітня 2010 року. Дітей у подружжя не було. Допомагали жінці поховати чоловіка племінники. Ольга Василівна дуже вдячна Анатолію Іщенку (внуку брата Павла) за турботу про неї.
Після війни Ольга Федчун працювала на валяльній фабриці, потім у лісництві, далі працювала у аптеці при лікарні. Пенсія у ветерана війни мізерна. Де взяти кошти на встановлення стели на могилі чоловіка — вона не знає.
Заступник голови Кобеляцької міської ради Олександр Письмак пояснив: «Міська рада не може допомогти із встановленням стели на могилі покійного у зв’язку з відсутністю коштів та відповідного напряму фінансування.»
Якщо хтось із підприємців має можливість допомогти жінці, звертайтесь у редакцію.
