З 24 листопада 1945 по 1 жовтня 1946 року у Нюрнберзі тривав військовий суд над керівниками гітлерівської Німеччини. Цей судовий процес став безпрецедентним явищем в історії людства. Члени Міжнародного військового трибуналу, представники Радянського Союзу, США, Франції та Великобританії, мали кого судити, та не знали як. Адже в історії світової юриспруденції не існувало кримінальних статей за «злочини проти людства» чи «за розпал війни». Утім, злочинці отримали заслужені вироки.
Днями на будівлі нюрнберзького палацу правосуддя, як і 65 років тому, знову замайоріли прапори чотирьох держав – переможців-союзників у Другій світовій війні. Там відкрили музей історії Нюрнберзького процесу.
1945-ого Нюрнберг не випадково обрали місцем проведення військового трибуналу. Адже саме там у різні роки проходили з’їзди, очолюваної Гітлером, націонал–соціалістичної робітничої партії. Тоді, щоразу, 11- гектарів території «Цепелін Поля» перетворювалися у такий собі «нацистський Колізей», величезний пропагандистський майданчик, де із хрестами, свастиками та смолоскипами, волаючи «Хайль», марширували мільйони майбутніх солдатів «третього рейху». До того, ж будинок правосуддя був тоді єдиною будівлею, що вціліла після бомбардувань.
І от, через 65 років, колишній сержант і охоронець обвинувача від СРСР Анатолія Руденка, а нині полковник у відставці Йосип Гофман, знову переступив поріг знаменитої «Зали 600».
У залі Йосип Давидович одразу ж впізнав ті самі дві лави, на яких сиділи колись підсудні фашистські високопосадовці.
На відкриття музею Історії Нюрнберзького процесу завітали міністри іноземних справ Росії, Німеччини, екс глава зовнішньополітичного відомства Франції, дипломати, юристи, судді Гаазького Міжнародного трибуналу. От тільки прикро, що Україну, офіційно, ніхто не представляв. Утім, саме «неофіційний» Йосип Гофман став героєм дня. Студенти, історики, журналісти, письменники, правники, родичі жертв і постраждалих кілька разів вітали оплесками лекцію-застереження полтавця.
1946-ого десятьох поплічників фюрера засудили до смерті, трьох до довічного ув’язнення, чотирьох до різних строків тюрми, ще трьох виправдали. Музейні архіви - фотографії, аудіо-, відеоматеріали знущань, вбивств, катувань людей гітлерівцями вкотре змушують кожного здригнутися. Як і тоді.
Той процес став справжнім судом історії. І не лише тому, що поставив остаточну крапку у розгромі фашизму. У Нюрнберзі, вперше в історії, за заподіяні воєнні злочини відповіли конкретні особи – верхівка країни, ідеологи і виконавці. Та чи отримав нацизм, як ідеологія, остаточний смертний вирок? Може, лише тимчасове ув’язнення?
