Дід Мазай не допоможе
У Міського палацу культури три головні проблеми: вода, вогонь та тріщини. Щовесни під час паводку ґрунтові води затоплюють підвали закладу. Працівники у гумових чоботах човгають серед відсирілого обладнання і жахаються можливих наслідків, бо головна електрощитова будівлі розташована теж у підвалі.
— Під час зведення палацу було зроблено велику інженерну помилку: рівень підвалу виявився на 1,2 метри нижче рівня Дніпра. Тому головний електрощит практично розташований над водою. Щоб запобігти лиху, вирішили встановити дренажні насоси. Було це ще при відкритті палацу. Пробурили свердловину, почали викачувати, а води все більше і більше. Отримали ефект, як у колонки. Потім ту свердловину і щебенем засипали, але позбутися води все одно неможливо, – розповідає начальник міського управління культури, колишній директор МПК Володимир Кондрашов.
Щовесни у підвалі – критична ситуація, вода стоїть у колодязях несучих конструкцій оркестрової ями, під воду уходять рейки та колеса поворотного кола сцени. Механізми ржавіють і можуть спричинити біду. «Сценічне коло ми вже й запускати боїмося, бо невідомо чим це закінчиться», – каже директор палацу Сергій Ситник.
Що не потоне, те у вогні згорить
Рік тому, якраз напередодні новорічних свят, пожежники здійснили велику перевірку в Міському палаці культури і суворо заборонили використовувати будь-які спецефекти: бенгальські вогники, холодні феєрверки і навіть свічки.
Перевірка була спричинена трагедією у Пермі, де в нічному клубі під час пожежі загинули понад сотні осіб. У кременчуцькому палаці культури одночасно можуть перебувати близько 2000 осіб й у випадку пожежі наслідки можуть бути ще більш трагічними, адже система протипожежної безпеки палацу – у повній непридатності. Насосна станція у підвалі стара та не працює, сигналізація зношена, протипожежні комунікації роз’їла корозія.
Результати тієї перевірки і заборона феєрверків мали певний резонанс. Тодішній заступник міського голови Василь Хоменко привселюдно пообіцяв, що обмеження тимчасове й уже в І-му кварталі 2010 р. мерія знайде кошти на заходи протипожежної безпеки у палаці культури. Грошей так і не дали, проте розробили цілу програму реконструкції протипожежної системи аж на 4 роки! На жаль, профінансувати забули.
А феєрверки у палаці таки проводять. З окремого дозволу і під суворим наглядом пожежних, – каже директор закладу Сергій Ситник.
Прохолода влітку не доступна
Праве крило палацу потроху відокремлюється від головної будівлі. На місці стику – чимала тріщина. Начальник міського управління культури Володимир Кондрашов каже, що з боку сцени встановлені спеціальні маячки: відхилення прибудови з кожним роком збільшується. Сам фасад будівлі аж кричить, як хоче ремонту. Величезні вікна з металевого профілю – биті, брудні та зяють щілинами. Вікон краще не торкатися, бо докупи потім не збереш, – кажуть працівники.
Улітку в палаці культури нестерпно спекотно. Заняття у гуртках на цей період відміняються. Проблеми б не існувало, якби працювала система вентиляції. Вона була унікальною – фонтан на площі перед палацом був її основним ланцюгом і виконував роль охолоджувача води, що надходила з холодосистеми, розташованої на задньому дворі. На жаль, після того, як у фонтані потонув 5-річний хлопчик, фонтан осушили, а палац залишили без прохолодного повітря. Вентиляційні короби здебільшого простоюють, лише іноді систему вмикають і ганяють звичайне повітря по палацу. «Свого часу ми хотіли встановити потужні кондиціонери і підвести їх до вентиляційних коробів, але інженери заперечили, мовляв, всередині накопичуватиметься конденсат», – зазначає Володимир Кондрашов.
Володимир Кондрашов каже, що питання необхідності капітального ремонту Міського палацу культури порушував неодноразово. На цей рік просив віце-мера Василя Хоменка передбачити 60 тис. грн у бюджеті для розробки проекту реконструкції площі та фонтану перед МПК.
Час іде, а ми застрягли
— Щороку на оренді приміщень та концертних зборах Міський палац культури заробляє до 600 тис. грн. З них 45% йде на енергоносії, 30% – на зарплату (додаємо до суми, що виділяється з бюджету, бо скорочення штату для нас смертельно). На всі інші забаганки – ремонти, модернізацію обладнання, залишається 20%. Гуляй, не хочу!, – зазначає Володимир Кондрашов.
Кременчуцький міський палац культури, як стверджують фахівці, унікальний. За глибиною сцени і кількістю сценічних планів – 12, з ним не зрівняється навіть столичний палац «Україна». «На своїй сцені ми можемо приймати будь-які колективи, однак існує велика проблема з освітленням та звуком», – зазначає директор МПК Сергій Ситник. Обладнання давно відпрацювало свій термін і не витримує навантаження. «Коли монтувалася сцена, було 60 ліхтарів, зараз – 260», – додає пан Кондрашов.
Будівельника палацу відправили у заслання
Міський палац культури, зведений у 70-х рр. минулого століття, коштував місту 5 млн рублів. Шалена на той час сума. Але ж будували справжній палац, а не хату, як висловився головний будівельник об’єкту – тодішній начальник управління «Житлобуд» Володимир Матійченко. Від керівника міста Михайла Козенка він отримав завдання – застосувати все краще, що є у київському палаці «Україна».
За страшного дефіциту будматеріалів Володимир Матійченко віз з усього Союзу до Кременчука ферзит, мармур, цінну деревину, найняв бригаду з Вірменії, бо у місті таких фахівців не було. А коли палац уже був готовий, до Кременчука завітав міністр будівництва і був дуже невдоволений: звідки матеріали, де гроші взяли? Володимира Матійченка звільнили з посади і відправили на 4 роки у село, в райбудуправління. А кременчуцькому палацу заздрили й обласні центри.
Шляхетна крадіжка
Маючи сцену, розраховану на 12 планів-декорацій, палац культури відчуває шалену потребу в завісах. Щоб не шокувати глядачів дірками, довелося навіть піти на крадіжку. Головну завісу поцупили просто з палацу «Україна». Гарну таку, червону, оксамитову. Щоправда, завісу ту шили полтавчани і привезли до «України» на огляд художньої самодіяльності колективів області. А коли концерт завершився, кременчужани, доки полтавчани розмовляли зі столичними артистами, хутко ту завісу зняли – у валізу, та й у потяг, доки господарі не отямилися. Така от історія. Розповів її свідок того випадку Володимир Кондрашов.
