Григорій Сковорода як тест на майбутнє нації

У Харкові вийшло унікальне зібрання творів видатного полтавця — найвідомішого українського філософа
Колись сучасний філософ Сергій Дацюк сказав мені, що не вважає Сковороду філософом.
— Як так? — запротестував я.
— Ну а скажи — яку книгу написав Сковорода?
Я промовчав: дійсно, жодного рядка за своє життя той не надрукував, жодної монографії або цілісного трактату не написав. Але тоді Платон — теж не філософ.
І ось нарешті ця сама книга, яку написав Сковорода, з’явилась — академічна збірка творів! І дуже товста — аж 1400 сторінок!
Навколо неї — майже детективна історія: як кажуть, друк загальмувався через те, що в тій друкарні, де її робили, друкували також якісь «специфічні» бюлетені — ну, звісно, для того, аби найдостойніший став мером міста Сковороди.
Але наклад тої книги такий, яких навіть сьогодні майже не буває: усього 300 (!) примірників. Навіть не 500.
І, оскільки це видання стало переможцем конкурсу Львівського форуму видавців «Найкраща книга форуму—2010», є надія, що її надрукують пристойним накладом, аби вона була в кожній бібліотеці України та в кожній інтелігентній родині. (І не обов’язково в одному томі: книга з 1400 сторінок чудово може розділитися і на два (краще), і на три томи).
Можна також (і, ніби, такий проект існує) видати «повного» Сковороду в трохи адаптованому варіанті — без докладного наукового апарату, передмов, детальних посилань та ін.
До речі, в такий спосіб можна було б порахувати — скільки в Україні інтелігентів.
Непогано було б також, аби книгу видали і в Росії — з перекладом на російську наукового апарату та латинських текстів самого Сковороди, але без спрощення оригінального тексту. Майже так вже відбулося на початку 70-х років минулого століття: у Києві на 250-річчя Сковороди Інститутом філософії та видавництвом «Наукова думка» було видано оті легендарні два томи 1973 року, а потім у Москві їх адаптували для широкого радянського російськомовного читача.
У 90-х роках в Україні ще видали Сковороду у двох томах у перекладі на сучасну українську літературну мову, і це теж добре, але Сковороду цікаво читати саме в оригіналі, з «ятями», — це така специфічна книжна мова (lingua mixta), на яку вплинули і народна українська мова, і народна великоруська, і книжна слов’янська, і «словено-российский язык» Ломоносова, і польська, і грецька, і латина. Показово, що ця мова дуже помітно відрізняється від російської мови харківських письменників — сучасників Скововороди.
Отже, це однотомне диво з’я-вилося завдяки одній людині — професору Харківського університету Леоніду Ушкалову, одному з найцікавіших дослідників української барокової літератури (необхідно також згадати його колег, які брали участь у виданні, серед яких — дружина, син Олександр — сучасний письменник та літературознавець, московський сковородинознавець Олег Марченко та навіть Оксана Забужко).
Академічні видання класичних текстів логічно робити раз на кілька десятків років — за цей час, по-перше, знаходяться якісь не відомі раніше тексти (якщо пощастить), по-друге, зникають цензурні забобони (не лише радянські, але й всілякі моралістичні чи викликані політкоректністю) і, по-третє, пере-осмислюється сам контекст творчості автора, розкриваються нові обрії, знаходяться нові гіпертексти, алюзії, ремінісценції, впливи.
У появі нового видання є також і четвертий смисл — відтворення автентичного тексту Сковороди, а це теж велика проблема. Наприклад, порівняно з виданням 1973 року, в новому — кілька десятків тисяч виправлень. Але тепер все відтворено за рукописами (якщо вони є) та авторитетними виданнями, частину текстів та словоформ довелося реконструювати.
Є добротна передмова Леоніда Ушкалова, де коротко описується унікальність Сковороди: християнська неоплатонічна філософія, належність до олександрійської традиції біблійних тлумачень (у його відомих текстах виявлено майже
7 тисяч біблійних цитат!), вчення про «сродність», «неравное равенство». Сковорода — це не поступове згасання українського літературного бароко, а міцний культурний вибух, який породив нові напрямки для української філософії та літератури. Наприклад, він вважається першим «філософом серця» — саме слово «серце» вживається в його відомих текстах аж 1146 разів.
У виданні є також один новий текст — лист Сковороди до Григорія Ковалинського від 2 травня 1785 року, який вперше було надруковано в 1984 році у журналі «Известия Академии наук СССР». (Пам’ятаю, в одній із книг Лотмана випадково натрапив на відгук на цю публікацію невідомого листа Сковороди — він, видатний знавець культури саме XVIII століття, був у захваті!).
До того ж, до цього видання в Інтернеті існує так звана конкордація: на сайті Університету Альберти викладені тексти та рукописи Сковороди, працює машина контекстуального пошуку, є розпис усіх слів, що, вживано в кожному з текстів. (Ганьба українській гуманітарній науці та українським жлобам-олігархам, що все це — на сайті далекого Едмонтонського університету в Канаді, а не Харківського чи Київського!).
Окрім всього іншого, Сковорода — архетипово український типаж — антисистемний, анархічний, самодостатній — справжній козак! Але при цьому найвищим щастям для нього, як і для кожного містика, є преображення, вихід за межі матеріального буття, трансценденція, екстаз, обожнення. Взагалі, Микола Шлемкевич навіть говорить про «сковородинівську людину» як про певний людський український інтровертний типаж, схильний до споглядання, рефлексії та самозаглиблення.
Вважаю, найближчим часом актуальними та перспективними повинні стати такі напрямки дослідження філософа:
(1) Сковорода та християнський неоплатонізм, гностична містика, вчення Мейстера Екхарта, Якоба Бьоме, російська масонська філософія;
(2) Сковорода та філософія російського й українського «космізму», вчення про «ноосферу» (Володимир Вернадський, Тейяр де Шарден);
(3) Сковорода та соціологія й метафізика «всеєдності» (Володимир Соловйов, Семен Франк);
(4) Сковорода та православна духовна культура (патристика, православні церковні діячі XVIII століття);
(5) Сковорода та специфічна природа української соціальності.
Із Сковороди в Україні, а також і в Росії, починається оригінальна філософія, оригінальна рефлексія щодо екзистенційних питань існування людини та Всесвіту. І, як здається, Сковорода ще знадобиться Україні у XXI столітті — принаймні, нова структура соціальності відкриває можливість для побудови суспільства на основі справедливості, солідарності та «сродності».
Ну а вихід друком найкращого та найточнішого за всю історію корпусу текстів Григорія Сковороди — це суттєве досягнення української гуманітарної науки. Навіть важко повірити, що в наші часи трапляється і таке…

Логін:
Пароль:
запам'ятати