До дикої собаки дінго воно не має аніякісінького відношення. Це просто дивне дерево. Восени воно скидає свої чудернацькі золотаво-жовті листочки. І дивуватися є чому. Його листя, що жилкуванням та формою схоже на доісторичні папоротники, має неповторну гофровану поверхню. Ботаніки назвали цю рослину – Ginkgo biloba L. (гінкго дволопатеве, або білоба), і вона – єдиний представник найдавнішого виду дерев, що нині ростуть на нашій планеті. До речі, назва рослини у перекладі з японської означає «сріблястий абрикос». В юрському періоді, тобто понад 200 мільйонів років тому, ліси гінкго росли в Азії, Європі, Північній Америці і навіть у Гренландії. Свого найбільшого поширення вони досягли у мезозойську еру – період динозаврів, іхтіозаврів і птерозаврів. Тому цей релікт ще називають «живою викопною рослиною». Дерева гінкго тоді займали величезний, майже планетарний ареал. Вони росли скрізь на берегах озер і боліт, де блукали динозаври. Їхнім листям і плодами, ймовірно, залюбки ласували ці допотопні ящури. Рослина має чоловічі і жіночі дерева. Своєї зрілості вона досягає у 25–30 років, а до того часу важко визначити її стать. Ботаніки, дослідивши процес запилення гінкго, виявили деяку схожість його із тваринним світом. Чоловічі дерева цвітуть в середині травня, їхній пилок потрапляє на насіннєвий зачаток жіночих рослин і проникає в пилкову трубку з двома сперматозоїдами. Але запліднення насіннєвої бруньки одним із рухливих сперматозоїдів відбувається лише пізньої осені і вже після того, як насіннєплод упаде на землю. Бо коли на початку листопада плоди гінкго білоба дозрівають, то насіння восени ще не готове. Воно зелене і м’яке, як каша. Вся справа в тому, що від початку запліднення до розвитку насіння повинно пройти багато часу. Коли плоди гінкго падають на землю, в материнсь ких зачатках тільки починається розвиток зародка. Насіння гінкго взагалі не має стадії спокою. Це дуже рідкісна особливість. Проростає воно навесні – як тільки зародок повністю закінчить розвиток. Сам плід-кістянка зовні оточений товстою соковитою м’якоттю, терпкою на смак. Її не зовсім приємний аромат спочатку нагадує стару олію, тому що містить значну кількість масляної кислоти. Але м’якоть опалих плодів швидко зігниває, наповнюючи повітря їдким неприємним запахом. Хоча в Японії і Китаї насіння вважають делікатесом, і гінкго розводять як плодове дерево. Нині таке насіння під назвою «срібний мигдаль» або «білі горішки» можна купити в магазинах Китаю і Японії. Їдять їх підсмаженим, висушеним, печеним, або використовують як приправу до страв із грибів, овочів, рису. Деревина гінкго дуже легка, світла і гладка, вона легко піддається обробці, але стійка до вогню. Її використовують для створення дерев’яних скульптур і предметів для чайної церемонії, а також виготовляють папір. Стовбур дерева конусоподібний брунатно-сірий із довгими вигнутими гілками. Листя у молодому віці восьмилопатеві. Потім лопаті зростаються, і їх залишається всього дві з оригінальним жилкуванням, коли жилки віялом розходяться від черешка. Оскільки гінкго є перехідним видом між папоротниками і хвойними породами дерев, то його листя – це не що інше, як майбутні голки хвої, які ще зрослися. Але це не всі таємниці гінкго.
Легенди і факти
Кажуть, що, крім людини, у гінкго немає природних ворогів. Тому здавен китайські ченці вважали, що рослина з оригінальними дволопатевими віялоподібними листками символізує дві категорії китайської філософії – інь та янь і є символом мудрості й зосередженості, стійкості й довголіття. Нині в природних умовах гінкго збереглося лише на малій території в Східному Китаї, в горах Тянь Му-Шань. Це єдине місце на всій планеті, де воно утворює ліс разом із хвойними і широколистими породами. Але окремі дерева гінкго ростуть біля храмів і гробниць у Японії і Китаї. Деякі зі «священних» дерев, що росли біля царських гробниць в Сендаї, були дуже стародавніми. Одне із них, за легендою, висаджене1200 років тому, коли японський імператор і його ближні поміняли релігію предків на буддизм. За іншими стародавніми переказами, китайський імператор Шен Нунг, який правив у 2800 році до нашої ери, помітив, що його придворні стають забудькуватими, гірше розмірковують і пам’ятають. Одного разу, стоячи біля відчиненого вікна, він почув голос: «Дерево, на яке ти зараз дивишся, відновить розум і пам’ять твоїх близьких і друзів». Імператор покликав прислугу, наказав зібрати листя з гінкго і приготувати з них настій. Цей напій щоденно давали всім, хто страждав забудькуватістю. Вже через декілька тижнів Шен Нунг помітив, що пам’ять повернулася до його підлеглих. З того часу в Китаї гінкго є священним, його дерева вирощують біля храмів, і цю традицію подекуди зберігають понині. І дотепер у Китаї, Японії, Кореї гінкго називають «деревом молодості». В Японії і Кореї в день весілля молодята ділили його листок на дві частини і зберігали все життя як талісман непохитної подружньої вірності. Виявляється також, що у стародавньому Китаї горішки гінкго використовували замість грошей, ними жителі північних районів платили данину імператору. Тому дерево й досі вважають таким, що приносить багатство.
Друге пришестя «допотопного дерева»
Хоча гінкго старіше за всі інші дерева планети, європейські вчені виявили його живим лише в 1690 році. До цього вони зустрічали тільки відбитки рослини на каменях. Дерево відкрив лікар голандського посольства у Нагасакі – Кемпфер. Тому вперше воно з’явилося у ботанічному саду міста Утрехт (Голландія). У 1754 році гінкго потрапляє до Англії. Англійці назвали його «деревом дівочого волосся», бо листя нагадує їм частини листочків однієї з найвишуканіших папоротей, відомої під назвою «венерина волосся» (адіантум). Французи охрестили гінкго «деревом за сорок екю». Таку дивну назву воно отримало у 1780 році від паризького ботаніка-любителя Петіна. Бо йому вдалося купити в одного англійського садівника горщик із п’ятьма маленькими деревцями гінкго за 25 гіней, тобто по 40 екю за кожне. Але згодом вони стали прабатьками майже всіх гінгко, які ростуть тепер у Франції.
Не залишилися байдужими до гінгко і німці. Великий Гете присвятив йому вірш.
Своєрідна форма листя гінгко уявлялася поетові символом дружби. І якби про це дерево знали стародавні євреї, вони б неодмінно записали, що саме з нього Ной побудував свій ковчег. Але це вже сучасний анекдот.
Вперше на території України гінкго з ‘явилось у 1818 році у Нікітському ботанічному саду (Ялта). А вже звідси поширилося по всіх ботанічних садах України. Є гінкго і в Полтаві. Чотири деревця ростуть на території Інституту агропромислового виробництва ім. М.І. Вавилова. Найстарішому з них не виповнилося й 25 років. Тобто ці дерева ще не досягли віку статевої зрілості. За людськими мірками – вони зовсім малюки. Але цьому виду дерева пророкують повторне поширення на території всієї планети. Через те, що гінкго відоме своєю унікальною здатністю до виживання. Приміром, у Нагасакі є дерево, якому понад 1200 років. У Китаї в природних умовах виявлено гінкго висотою 45 м й 9 м у діаметрі. Припускають, що його вік наближається до 2000-літнього рубежу. Під час грандіозної пожежі в 1923 році у Токіо дерево гінкго вижило, коли інші дерева були знищені вогнем. А дерево, що потрапило під ядерне бомбардування в Хіросімі під час Другої світової війни хоча й обвуглилося, однак згодом дало нові пагони! Дерева гінкго переносять отруйний смог, кислотні дощі, бідні органічними й мінеральними речовинами ґрунти. Їм не страшні бактерії, віруси, грибкові захворювання й комахи, тому вони можуть успішно стати основною декоративною рослиною у великих промислових містах. Скажімо, про це вже заявила мерія Києва, яка має намір замінити реліктовим представником символічне дерево столиці – каштан. У наші дні гінкго можна зустріти в парках Західної Європи і на вулицях міст Північної Америки. А терпеливі японці навчилися вирощувати його у формі «бонсай» (мініатюрні деревця). Вони створили два види бонсай – з повітряним корінням і плодоносні, обидва дуже гарні.
«Панацея» для інтелектуалів
Про цілющі властивості гінкго на Сході знали дуже давно. Ще 5 тисяч років тому в’єтнамці використовували його листя для лікування різноманітних захворювань. У стародавній східній медицині препарати гінкго мали дуже поетичні назви, наприклад, «качині лапки», «нігті Будди», «листок метелика» та інші. Західна наукова медицина зацікавилась гінкго лише у 50-х роках XX століття. Англійський вчений-біолог А.Сьюард писав: «Упродовж багатьох тисячоліть це дерево було об’єктом благоговіння, як частинка спадщини Золотого віку, в зв’язку з чим йому приписується магічна і чудодійна сила. Ми ж, люди західної культури, не можемо не віддати належного цьому священному дереву Сходу, адже воно – сама історія, приклад всеперемагаючого життя! Дерево гінкго є символом життя, яке прийшло до наших днів із таких далеких глибин минувшини, які розум людини не в змозі осягнути. Дерево гінкго – це оберіг секретів найстародавнішої історії Землі». І ці секрети науковці намагаються повністю розгадати. Результатом багаторічних досліджень стала поява у аптеках світу різноманітних препаратів на основі гінкго. Екстракт із його листя поліпшує мозковий кровообіг, підвищує стійкість клітин мозку до гіпоксії. Використовують його і при порушеннях периферичного кровообігу, викликаних діабетом і курінням. Досить ефективний при вікових змінах судинної системи, як профілактичний засіб у літньому віці для поліпшення пам’яті. У китайській медицині листя гінкго застосовують проти астми і при аденомі простати, тромбофлебіті і варикозному розширенні вен. Насіння використовують при захворюваннях сечовивідних шляхів. Листя гінкго запобігають і лікують серцево-судинні хвороби. У першу чергу поліпшують роботу капілярів, венозних судин мозку. Запобігають вікове поступове відмирання клітин мозку, переродження мозкових тканин. При застосуванні препаратів гінкго сповільнюється загальне старіння мозку. У домашніх умовах можна приготувати відвар або спиртову настоянку з листя гінкго. Остання більш ефективна. Сухе листя заливають 40-відсотковим спиртом або горілкою (на грам листя – 10 грамів горілки). Настоюють 2 тижні в темному місці, збовтуючи щодня по два рази, проціджують і приймають по 10–20 крапель тричі на день місячними курсами (3 тижні прийом, тиждень – перерва). В залежності від віку кількість курсів різна: від 20 до 45 років – один, від 46 до 55 років – два, від 56 до 65 років – три курси підряд, але раз на рік. Але гінкго, цілющі властивості якого вже доведені, містить у собі й генетичні «залишки» водоростей. Якщо вірити результатам роботи, отриманими німецьким професором Фолкером Хассом, воно буде єдиним деревом з такою «спадщиною». На думку вченого, саме генетичні елементи водоростей забезпечують лікувальний ефект цій рослині. А саме гінкго дволопатеве. Як пам’ятка природи світового значення, занесене до Червоної книги світу.
