Година пік, повз тебе, не зупиняючись, проїжджають маршрутки, що або напівпорожні – «стоячих» не беруть, або забиті людьми, ніби кількою у консервній банці. Поглядаючи на годинник, починаєш нервувати – якщо простоїш ще хвилин 5-10, вже не встигнеш вчасно на роботу, отримаєш за запізнення наганяй від начальства. Аж тут під’їжджає чи не єдиний транспорт, що завжди зупиняється – тролейбус. Стрімголов біжиш у його бік, аби поїхати, хоча б і затиснутим у дверях. Проте навіть пробитись до них складно – двері штурмують бабусі, що тягнуть із собою клунки, мішки, господарські сумки, якісь палиці та саджанці. Якщо на тобі світлий одяг, вони обов’язково кілька разів витруть об нього свої торби сумнівної чистоти. Зроблять на твоїх панчохах купу зачіпок, і, ніби кидаючись на амбразуру, першими рвонуть у транспорт. Із боєм все таки упхавшись до тролейбуса, стоїш на одній сходинці однією ногою та підпираєш брудні двері. Починаєш пригадувати увесь життєвий запас нецензурщини. Бо ти ж, в кінці кінців, на роботу поспішаєш, а куди у годину пік їдуть усі ці бабусі та дідусі? Їм що, нема чого робити? Виявляється, справ – сила-силенна. Про те, чому пенсіонерам украй необхідно кудись їхати саме у годину пік, ми запитали у них самих.
Марія Василівна, 67 років:
– Я продаю на ринку моркву, буряк, картоплю. Торгую стихійно. До обіду потрібно все це розпродати, щоб повернутися додому і ще встигнути щось по господарству, поки не стало темно.
Галина Іванівна, 63 роки:
– Я завжди їду на ринок лише вранці. Бо тоді товар там свіжий. От скажімо, влітку купляєте ви вишню. Якщо купите ближче до обіду, вона вже потече. А от зранку ягідка якраз свіженька, як потрібно. Чи молоко. На Центральному ринку є кіоск, де я завжди його купляю. Бо воно там добре. А якщо я приїду запізно, то все розберуть. Там зранку здоровенні черги. Чоловік мені також допомагає, часто разом їздимо, бо важко все самій тягти – картоплю, яблука…
Валентина Іванівна, 66 років:
– Я – на Центральний ринок. Усе життя на ньому скуплялась і скуплятимусь надалі. Магазини не люблю – там і дорожче, і нічого не виторгуєш. Їхати потрібно вранці поки все не розібрали. Багатьох продавців вже знаю, спілкуємось на ринку із ними.
Катерина Григорівна, 58 років:
– Часто їжджу до лікарні – потрібно здавати аналізи. А потім ще по лікарях… Мені стільки медустанов потрібно обійти, а ноги ж вже не такі швидкі, як раніше. Тому якщо не почну це робити рано вранці, то й до вечора не закінчу.
Лариса Борисівна, 66 років:
– Мені часто доводиться їздити і до пенсійного фонду, до фонду, де субсидії нараховують. Я не хочу цілий день промарнувати у черзі. А так виходить, хто раніше прокинувся, того й капці. Тож, хто рано встає – тому Бог дає. Чули ж таке прислів’я. Я приїхала, зайняла чергу першою чи третьою, і не потрібно півдня чекати. А ще я дитина війни, ми судимось за наші права, бо нам держава не виплачує гроші, і в суд також потрібно їхати вранці.
Людмила Вікторівна, 68 років:
– Влітку на дачу їжджу. Якщо пізно приїхати вже сонце палить страшне. А взимку їжджу туди, аби переконатись, що все гаразд, собаку ж кормити потрібно.
Раїса Петрівна, 64 роки:
– Дочка у мене на Ревівці мешкає, я на водоканалі. Вона і чоловік ідуть на роботу, а дитина ще маленька, я приїжджаю і з нею сиджу. Жити разом ми не можемо. А я чекаю пільговий транспорт, маршрутки дорого. Тож дорога з пересадками займає багато часу, доводиться їхати якраз у годину пік.
