А тим часом до початку кардинального реформування (чи просто масового скорочення) лишається всього близько місяця. Працівники новосанжарської пошти дивляться у майбутнє і не бачать там для себе нічого хорошого. У перспективі — втрата роботи і відсутність варіантів щодо працевлаштування.
Минулого тижня кілька десятків працівників новосанжарської пошти зібралися у залі для листонош. Туди ж вони запросили і журналіста «ЕХО», щоб розповісти йому про свої проблеми, якими, за їх словами, ніхто не хоче перейматися.
— До цього скорочення лишився місяць, а нам і досі нічого не пояснюють, не було навіть профспілкових зборів, — обурюється одна із працівниць. — Ніхто толком не знає — хто залишиться на роботі, а хто — ні!
— Так, а як ми можемо знати, якщо одне місце обіцяне чотирьом людям?! — запитує її молодша колега. — Наш начальник говорить, що має бути складений новий штатний розпис, тоді приїде з Полтави юрист і нам все пояснять. Але коли це буде — невідомо.
— Нам кажуть, що скорочення відбувається задля економії. Але ж у нас не такі вже і великі збитки були: 40 тисяч гривень, тоді як по області — 4 мільйони, — говорить одна з працівниць бухгалтерії. — Тобто наші збитки — це усього один відсоток від обласних.
— Та і яка ж це економія, якщо у нас сортування закрили, людей поскорочували, а у Полтаві нових набрали? — запитує інша.
Арифметика, дійсно, виходить цікава. Адже, щоб ліквідувати збитки у 40 тисяч гривень, не обов’язково скорочувати аж 30 чоловік. Принаймні, так видається автору цих рядків. Скорочення кількох працюючих пенсіонерів могло б зменшити видатки на зарплату на приблизно таку ж суму. Припустимо, що ми скоротили чотирьох пенсіонерів, кожен з яких заробляв по 1 тисячі гривень. За рік ми зекономимо близько 48 тисяч гривень. І збитків уже не буде. Натомість можна буде зберегти робочі місця для наших — новосанжарських — людей. Але це все гіпотетично, а у реальності все не так.
Під час розмови із поштовиками журналісту все більше видавалося, що економія — далеко не головна причина такого реформування.
— Яка ж економія, якщо раніше пошту нам привозили із Полтави однією машиною, а тепер їх ітиме по всьому району аж три?! — дивується одна з жінок. — Це ж додаткові витрати на бензин, який зараз недешевий!
— Ви ще напишіть про комунальні, щоб люди знали, — прохає одна з працівниць каси. — Якщо раніше все було тут, при місці, то людина як тільки заплатить за газ чи світло, то наступного дня платежі вже доходять до газового управління чи філії «Полтаваобленерго». А коли це все йтиме через Полтаву, то хто знає, коли воно все дійде?
Звичайно ж, найбільше непокоїла людей, що зібралися у залі, майбутня втрата роботи, а отже — і засобів для існування. Представники влади раніше запевняли, що більша частина звільнених отримає від центру зайнятості пропозиції щодо працевлаштування. Але у самих поштовиків інша, більша сумна інформація.
— Так, при представниках влади директор центру зайнятості обіцяла нам роботу, — підтверджує одна з жінок. — Але коли ми потім зустрічалися із нею вдруге, вона сказала, що робочих місць у нас немає і розраховувати нам ні на що! Натомість запропонувала приймати пропозиції дирекції щодо працевлаштування у Полтаві.
— А як ти у ту Полтаву наїздишся? — обурюються люди. — На зарплату у 1–1,5 тисячі не накатаєшся та й на роботі потрібно бути вже у 8.00, то це у скільки треба вставати, щоб вчасно доїхати?
Працівники пошти говорять, що для того аби знайти захист, зверталися до представників місцевої влади. Але допомоги не отримали.
— Чому нас ніхто не захищає? — дивуються працівники пошти. — Нам пояснюють: якщо розпорядження підписав сам губернатор Удовиченко, то вони через нього не можуть «перестрибнути». Але ж Кобеляки чомусь відстоюють своїх людей, Гадяч воює за свою пошту, а у нас — тиша і спокій.
Дійсно, у цій ситуація позиція новосанжарської влади видається, м’яко кажучи, незрозумілою. Якщо у тих-таки Кобеляках місцевих поштовиків підтримали і керівництво райдержадміністрації, і депутати районної ради, то у Нових Санжарах з усіх сил демонструють, що у влади все під контролем. Ніби тридцять новосанжарців за місяць не опиняться без роботи.
— Куди не поткнись — беруть працівників до 30 років, а у нас уже майже всі старші цього віку, — нарікає одна із кандидаток на звільнення. — А у кожного — родина, діти, яких треба годувати. Он наша Світлана — молодий працівник, у неї двоє дітей. І куди їй діватися — йти на вулицю?
Доведені до відчаю працівники пошти все ж таки сподіваються, що їх прохання про допомогу почують представники різних гілок влади. І не будуть прикриватися економічною доцільністю, а таки згадають, що головне — це все таки не гроші, а люди.
А ми вже наступного дня зустрілися із керівництвом Новосанжарського району та поцікавились — чому ж вони не захищають поштовиків?
— Ми, звичайно, не у захваті від того, що наш центр зв’язку переносять до Полтави, — сказав, вислухавши журналіста, голова райдержадміністрації Сергій Шовкопляс. — Але те, що зараз відбувається, це черговий крок у реформуванні галузі поштового зв’язку. Ця реформа назріла давно і пробувати зупиняти її було б просто нерозумно.
— Коли ми зустрічалися із керівництвом обласної дирекції «Укрпошти», то нам запропонували той варіант, при якому центр зв’язку у Нових Санжарах залишиться, — повідомив голова районної ради Володимир Левицький. — Так от, це станеться лише у тому випадку, коли ми фінансуватимемо його із районного бюджету. А це, не багато, не мало, а 560 тисяч гривень! Це в той час, коли нам 2 мільйони на медицину не вистачає. Тому цей варіант збереження пошти є нереальним.
— Поставте себе на місце керівника «Укрпошти», — пропонує Сергій Шовкопляс. — Він, як і будь-який бізнесмен, підрахувавши збитки, шукає варіанти для виходу на рентабельність. От, наприклад, пригадайте — коли ви востаннє відправляли листа? Вірно, не пам’ятаєте. А раніше продаж марок, конвертів та пересилання листів було однією із значних складових тієї сфери послуг, які надавала пошта. Щодо того, що плата за комунальні послуги довго доходитиме через Полтаву, то я хочу запитати — а хіба обов’язково платити на пошті? Є ж цілий ряд банківських установ, які оперативно та швидко приймуть і перешлють ваш платіж. Пошта у цьому плані давно не монополіст. Так само через пластикові банківські картки зручніше отримувати пенсії. Як бачите, сфера послуг пошти зменшується, а структура залишається старою. Тому необхідність реформування просто очевидна.
Щодо працевлаштування звільнених поштовиків, то Сергій Шовкопляс вкотре нагадав, що 8 з них — працюючі пенсіонери, отже їм шукати нову роботу не доведеться. Іншим же, імовірніше усього, дирекція запропонує роботу у Полтаві.
У кінці нашої бесіди ми знову повернулися до питання захисту з боку влади. Цього разу — захисту споживачів поштових послуг.
— Ми будемо контролювати їх якість і повноту після проведення реформи, — запевнив Володимир Левицький. — Якщо якість цих послуг не задовольнятиме наших людей, то ми вимагатимемо їх покращення. А якщо буде потрібно — то й добиватимемось повернення центру зв’язку до Нових Санжар.
Такою є позиція новосанжарської влади. Її, зрештою, теж можна зрозуміти. Реформи у нашій країні, безумовно, потрібні. І у галузі поштового зв’язку, зокрема, — також. А те, що когось скоротять, це — як необхідне у цьому випадку зло. «Ліс рубають, тріски летять», — казав суворий Йосиф Віссаріонович. От тільки потрібно не забувати, що ці «тріски» — живі люди…
