— Євгенію, надзвичайно багато міфів пов’язано з полтавськими підземеллями. Що ви можете сказати про них?
— У Полтаві справді існувала велика мережа підземних ходів, про які відомо, що під час Північної війни їх укріплювали та розширювали межі, тобто їх вік сягає щонайменше трьох століть. Чутки про них знає чи не кожен житель міста. Найпопулярніша легенда — про підземні ходи, що буцімто сполучали Хрестовоздвиженський монастир із полтавською фортецею. Цей міф, правда, спростувати легше за всі інші: дві гори, Монастирську та Іванову, розділяє яр із річечкою, і викопані у суглинку ходи мали б проходити нижче рівня ґрунтових вод, а це неможливо. Залишки тунелів, справді, знаходили не тільки в місті, а й на схилах Монастирської гори та в селищі Червоний Шлях. Саме це і породило домисли людей необізнаних про єдину систему ходів, а балачки швидко укорінили це припущення у свідомості полтавців.
Інша легенда говорить, що всі церкви у межах полтавської фортеці були пов`язані єдиною системою лабіринтів. Вона має реальне підґрунтя. До революції за документами Полтавської Єпархії, у межах тогочасного міста стояла 21 церква. Майже всі вони були збудовані на межі XVII-XVIII ст. Точних карт галерей під фортецею не існує, тільки приблизні схеми, засновані на даних про обвали цих ходів. Цього недостатньо, щоб судити, чи поєднувалися окремі ділянки ходів у суцільну систему, але існування підземного сполучення між найближчими одна до одної церквами (Успенською, Спаською, Воскресенським собором та ін.) — факт, доведений ще дореволюційними дослідниками. Багато ходів тягнулися від церков до крутих схилів поза стінами фортеці. Так, від однієї лише Спаської церкви свого часу тяглися 3 ходи в бік Ворскли. Остаточно підземні магістралі старовинної Полтави загинули разом із церквами за радянської доби.
З кожним днем підземель стає все меншеЗ кожним днем підземель стає все менше
— Чи існують у Полтаві входи у підземні лабіринти, які ще можна вивчати?
— Ступінь знищення полтавських підземних ходів сягає 90%. Наші підземелля — це нічим не укріплені ходи на глибині 5-9 метрів. Час і людська діяльність на поверхні зруйнували більшу частину. Ті ходи, що до сих пір інколи провалюються у різних частинах міста, досліджувати неможливо — кожні 5-10 метрів — непрохідний завал. Історичні входи в підземне царство зрівняли із землею де у часи ВВВ, а де і за сотню років тому — ходи вже на той час були в більшій мірі літописною сторінкою з історії міста, ніж доступним для дослідження об’єктом. Ями на тротуарі поблизу пам`ятника Леніну — то сліди колодязів, з яких теж починалися окремі тунелі. Якщо будете проходити поряд, зверніть увагу, що гранітні плити, якими вкрита площа, подекуди просіли. Це свого часу і були входи у знамениті підземелля, які встигли дослідити полтавські археологи початку минулого століття. Свого часу провалля з’являлися на Кобищанах; окремий вхід існував поряд із Ротондою Дружби народів, величезними льохами виходили на поверхню одні з останніх шматків цієї пам’ятки ще у1970-х роках на місці нинішнього ресторану «Іванова Гора». А при будівництві буквально кожного дому по вулицях Комсомольській, Паризької комуни, Гоголя, Панянці, Гагаріна тощо котлован під фундамент викривав фрагмент ходу — невідомо звідки, невідомо куди...
Із карт дореволюційних дослідників (Бучневича, Зарєцького), можна визначити, що полтавські підземелля простягалися по всіх напрямках і за межі фортечних мурів на десяток, або й більше кілометрів. Через брак фактів точну цифру визначити дуже важко. Свою руку до систематизації знань про ці підземелля доклали полтавський історик Віра Жук, журналіст Валентин Посухов.
— Чи відомо вам про підземелля в інших містах і містечках області?
— На Полтавщині відомі підземелля в Лубнах, Диканьці, Гадячі, Хоролі, Великих Сорочинцях та інших козацьких полкових містах XVII ст. Особисто мені влітку 2010 року випала нагода дослідити досить великий (>70м ходу) фрагмент підземелля в Опішні. Вони утворювали не менш розгалужену систему ходів, ніж полтавська. Морфологія і характер прив’язки ходів до поверхні у цих містах не відрізняється від полтавських, що свідчить про їх історичну спорідненість.
Через те, що Опішня — відомий центр гончарства, деякий час вважалося, що ходи залишилися після видобутку гончарської глини. Проте пізніші дослідження довели, що це хибне припущення, адже підземелля розкопане у суглинках, непридатних для гончарної справи. Глина в ті часи видобувалася по берегах річок. Тож опішнянські підземелля слугували якимось іншим цілям. Це, так само як і в Полтаві, нічим не укріплені ходи, глибина яких (вимірювання ведеться від поверхні землі до склепіння ходу) — приблизно 5-9 метрів. Та з плином часу найглибші ходи затопили ґрунтові води, рівень яких на початку XX ст. помітно піднявся в порівнянні з часом створення тих ходів. Верхні, розташовані ближче до поверхні ходи, були зруйновані будівельними роботами і навантаженням від транспорту на вулицях. Жоден з ходів не був обкладений всередині цеглою, були лише дубові підпори у деяких місцях. Як не сумно це усвідомлювати, але століття, що минули від часів їхнього створення зробили свою справу, і тепер загадкові катакомби — лише сторінка історії.
