Туристичних об’єктів на Полтавщині багато. Але маєток гетьмана Лівобережної України Данила Апостола — з тих, якими можна було б пишатися. Ця українська садиба з ознаками бароко і класицизму — із маловідомих зразків, а тому цінних з історичної точки зору.
Маєток Данила Апостола свого часу перейшов до його нащадка по жіночій лінії Івана Матвійовича Муравйова-Апостола. Останній, російський діяч, академік, дипломат, після відставки переїхав у Хомутець у 1806 році, взявся за відродження родового гнізда. Він частково перебудував палац, перепланував парк. До речі, його сини-декабристи Матвій, Іполит та Сергій кликали до себе однодумців на таємні збори. Тож сюди приїжджали відомі учасники декабристського руху Пестель, Бестужев-Рюмін, Лорер та Лунін.
Про долю унікальної історичної споруди ми запитали в людини, яка опікується охороною пам’яток історії та культури, збереженням та використання культурних цінностей — заступника голови — керівника апарату ОДА Валерія Пархоменка.
— Не райдужна ситуація із палацом Муравйових-Апостолів. Ця пам’ятка історії національного значення в аварійному стані і продовжує руйнуватися. Більше двох десятиріч вона знаходиться на балансі Хомутецького ветеринарно-зоотехнічного технікуму, який підпорядкований Міністерству аграрної політики України. Відповідно до статей 24, 27 Закону України «Про охорону культурної спадщини» власник чи користувач зобов’язані утримувати пам’ятку в належному стані, своєчасно проводити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення. У разі, коли їй загрожує пошкодження, руйнування чи знищення, власник зобов’язаний привести цю пам’ятку до належного стану.
— Але не робив цього...
— Так. А коли технікум переїхав у нове приміщення, ситуація погіршилася ще більше, адже палац тепер стоїть пусткою. Всі звернення з приводу хоча б підтримання пам’ятки у належному стані — від училища до профільного міністерства — закінчувалися відповідями: немає на це коштів.
— А що Міністерство культури?
— За 20 років незалежності на контролі у Міністерстві культури цієї будівлі не було.
Хочу зазначити, що таких пам’яток державного значення в області багато. За кошти обласного бюджету ми не зможемо підняти всі. В обласному бюджеті є специфіка розрахунку: освіта на одну дитинку, культура на одну людину, медицина — на одну людину і так далі. Пам’ятки державного значення повинні фінансуватися із державного бюджету.
— Можливо, приватного інвестора залучити?
— Можливо. Але інвестор коли буде вкладати гроші? Коли він, по-перше, розуміє, що матиме з цього зиск. А по-друге, вклавши гроші в об’єкт, він — цілком можливо — потім захоче його приватизувати, а це пам’ятка. Утримувати її, повторюся, це функція держави і вона повинна виконуватися. Підтримка у тому стані, який є, цілком можлива силами сільської, районної, обласної рад. Але при цьому потрібний комплексний підхід.
— По-моєму, фінансування з державного бюджету — це як манна, яку можна чекати хтозна скільки часу. Людям не вистачає на найнеобхідніше. А пам’ятки просто зруйнуються від часу.
— Ні, не погоджуюсь. Все залежить від того, як до цього ставиться місцеве керівництво. Ми вже з вами говорили про перспективи Гадяча у цьому плані: там влада працює. До речі, у Гадячі мені показували Лесин гай. Із вогнем в очах розказували, як побудували Співоче поле для концертів — таке, як в Полтаві, тільки менше. Люди живуть тим, що відновлюють свою спадщину історичну, будують щось нове.
— Зрозуміло. А на Миргородщині влада не така активна?
— У Миргороді сьогодні найперше, що необхідно відновити, — міський будинок культури. Я думаю, що питання палацу Муравйових-Апостолів ми поставимо у план роботи. Найближчим часом я туди з’їжджу. І як заступник, що опікується культурою, і як голова бюджетної комісії, буду шукати механізми для його відновлення.
На жаль, нам дісталося складна спадщина. Приміром, у Сорочинцях під час реставрації об’єктів, пов’язаних із гоголівськими місцями, неефективно використали кошти. Це окрема розмова, але ті півмільйона можна було спрямувати у Хомутець.
P. S. Поки питання відновлення палацу Муравйових-Апостолів не на часі, місцеві мешканці із сумом називають його будинком-привидом і. У парку поруч із будівлею ще гомонять між собою дерева, деяким з яких по 200 років. А від колишньої величі палацу залишилося небагато: ліпнина у вигляді гербів над головним входом та «розетки» в кімнатах, залишки розпису стелі та дубова стеля у великій залі. Над балконом центрального входу звисає круглий щит з гербом та надписом «ex toto anima». У перекладі з латинської це означає «від всієї душі». За словами мешканців Миргорода, які іноді відвідують пам’ятку, в будівлі можна побачити сучасних «хранителів» цієї душі — осіб без визначеного місця проживання.
