1 травня лохвицькі автолюбителі-екстремали влаштували трофі-рейд у Горошковому лісі. Екіпажі 7 машин долали пагорби, яри, проїжджали між близько розташованими деревами і форсували калюжі, рови з водою.
Переможці виграли автоаксесуари й шампанське. Для проведення змагань організатори обрали галявину й ділянку лісу на березі Сули. За річкою – масив Брисі міста Червонозаводського.
Спускаючись крутою лісовою дорогою до галявини, бачу на дереві знак з номером 1 і численні сліди протекторів. Як виявилось пізніше, це перша “точка”, тут потрібно було виявити вміння проїхати між деревами, розташованими впритул до кузова. І це при нахилі поверхні близько 25 градусів!
На галявині відшукую бівуак. Чути музику, дитячий сміх. Водії зібралися разом з сім’ями, разом до 30 чоловік. Варять кашу і заварюють чай у казанках, обідають. Готуються до другого етапу змагань.
– По машинах! – оголошує у підключений до потужної акустичної системи мікрофон організатор-затійник рейду 34-річний Юрій Дейкало, – будемо брати “точки” на водних перешкодах.
4 “Ниви”, 2 “Волинянки” (ЛуАЗ) і одна “Субару” рушають до обгородженої смугастою стрічкою калюжі, оточеної верболозом. В складі екіпажу – водій і штурман, з ними сідають бажаючі. Двоє операторів з відеокамерами знімають. Машини розганяються на суші і, розкидаючи бризки й ламаючи торішній рогіз, , проїжджають до протилежного берега.
Занурюються глибше рівня днищ. Першою застряє “Нива” кремового кольору. Екіпаж червоної бере її на буксир капроновим канатом із застібками-шаклами на кінцях (такий канат коштує 40 грн./метр, витримує на розрив 10 тон, еластичний на відміну від стального тросу; організатори на замовлення витягують ним машини, які застряли) і тягне, їдучи заднім ходом. Так само витягують ще одну “Ниву” і “Волинянку”. Ті, хто вже проїхав, галасують, даючи поради.
– Мета змагання – узяти всі 10 точок швидше за інших, – пояснює Юрій Дейкало. – “Узяти точку” означає подолати перешкоду і під’їхати до причепленого на дереві значка з номером точки на таку відстань, щоб однією рукою торкаючись його, іншою триматись за машину. Цей момент треба сфотографувати цифровиком або мобільником. При узятті не можна торкатись машиною до стрічки-огорожі. Екіпажі, хоча й змагаються, допомагають один одному. Більші машини витягують менших.
Юрій має “золоті” руки, знається на різноманітній техніці від радіоелектроніки до автомобілів, працює з ними. З друзями напередодні підготував трасу. Обрали місця з перешкодами, розвішали значки, стрічку, нанесли точки на карту. Перед змаганнями карти вручили кожному екіпажу, на машини приклеїли номерки та символіку трьох лохвицьких підприємств-спонсорів.
Ще долають дві точки. Обидві розташовані на старому руслі рукава Сули. На дев’ятій машини занурюються так, що у найглибшому місці не видно коліс. По кілька разів розганяються по дну, щоб заскочити на крутий берег. Мене запрошують у пофарбовану плямистим хакі під армійський джип “Волинянку” Юрія. З’їжджаючи у воду, машина підстрибує так, що я ледь не вдаряюсь головою об дах. На дні буксує.
Піднімаю ноги, щоб не намочити. Виїжджаємо з п’ятої спроби, ледь не з’їхавши по грязюці назад у воду. Потім Юрій бере на буксир темно-зелену “Ниву”.
Десяту точку всі з розгону “беруть” легко, тільки дві “Ниви” і одна “Волинянка” виїжджають на берег, по кілька хвилин побуксувавши і розігнавшись по дну.
Всі учасники подолали усі перешкоди. Ніхто не постраждав. Двоє машин отримали дрібні ушкодження – в одній потріскалось від удару об гілку лобове скло, в іншій відірвалися бампер і сполер.
На стоянці жінки насипають у пластикові стаканчики кашу, всі з гамором діляться враженнями. За 15 хвилин Юрій Дейкало, порахувавши очки, підводить підсумки. Вручає призи від сонсорів, серед яких компанія “Окошко”, і грамоти під оплески глядачів та учасників. Перше місце посів Олег Гезун, долаючи маршрут на “Ниві” (одержав лопатку автомобіліста), друге – Ігор Пугач теж на “Ниві” (одержав автомобільний вентилятор), третє – Вадим Проценко на “Субару” (одержав автомобільну підставку для мобільника). Решта екіпажів в комплекті з грамотами отримали автомобільні миючі комплекти.
Після завершення вручення нагород переможці відкорковують пляшки шампанського, які додали до призів. Збовтавши, обливають напоєм один одного, глядачів, машини. Глядачки верещать, аплодують і закриваються руками. У пляшках залишається по третині, віддають тим, хто не за кермом.
Доки триває пікнік, спілкуюсь з учасниками.
Машину не готував спеціально, тільки поставив нову гуму для бездоріжжя, – каже переможець 38-річний Олег Гезун (займається тюнінгом автомобілів, їздив на червоній “Ниві”). – Отримав купу задоволення, а ще більше – сини, 10-річний Ігор і 17-річний Владислав, який у мене був штурманом.
– Ми мали усі шанси на перемогу, на старті вирвались вперед, але потрапили в найглибше місце й відстали, – каже 36-річний В’ячеслав Туник. – Можливості “Ниви 2121” не дозволити втілити моє бажання “зрізати” шлях по болоту. Але перемога – не головне, адже задоволення в тому, щоб ТАК покататись, поспілкуватись з товаришами.
Говорячи, помічаємо, як метрів за 40 пробігає косуля й ховається в кущах. Над болотом пролітає крижень.
– Я – мисливець, – продовжує В’ячеслав, – тому люблю помилуватись краєвидами рідного краю, спостерігати за тваринами. Це для мене стало втішним призом.
– Тут весело, є натхнення, азарт, – додає його дружина Наталія, – особливо тому що ми приїхали всією сім’єю. Вдома ні каша, ні чай не такі смачні.
Автоспортсмени не лише люблять природу, а й пильнують, щоб не завдати шкоди, ретельно прибирають за собою сліди відпочинку, знаки розмітки траси.
– Вперше на таких змаганнях, – каже 24-річна Аліна Грязюк, єдина жінка-учасниця, їй допомагав штурман Роман, – брат Валентин запропонував сісти за кермо своєї “Ниви”. Бо я з дитинства пробувала їздити, років у 20 права одержала. Він її так готував! Поставив скати за 1300 гривень штука. Зробив “шурхель” – систему забору повітря, щоб у воді їхала. Купив за 700 гривень спеціальний домкрат “хай-джек”, яким машину з колії можна витягти, якщо застряне.
В нас були всі шанси на перемогу, нас ні разу не витягували. Але за порушення правила (обірвали стрічку-огорожу) ми не отримали призового місця. Але головне – участь. Найважче було між деревами проїхати. Я раз була в деревину вперлась, але машину не пом’яла. Витягувать машини навчилась, як всі один поперед одного гнали і разом у калюжі позастрявали. В наступний раз я хотіла б ще позмагатись.
Хоч більшість жінок, поки цього не бачили, казали “навіщо так гробить машини?” А як подивились – самі в захваті. Через такі перешкоди людина сама не пройде. Як лохвичани масово узнали, що таке було, всі кричать: і ми хочем покататься!
Рейд по бездоріжжю лохвицькі автолюбителі проводять втретє. Торік Юрій Дейкало і Валентин Грязюк побували на міжнародних трофі-змаганнях у Буймерівці під Охтиркою. Участь не взяли – поламалась машина. Там загорілись бажанням влаштувати щось подібне у себе.
У перших двох лохвицьких трофі-рейдах було менше учасників, не було серйозної підготовки, жартома їх називають “покатушками” – від слова “покататися”. Любителі екстремальної їзди сподіваються, що з кожним разом приєднуватиметься більше учасників і глядачів. Після закінчення вони жартують: фестиваль масово продовжується на автомийках. Планують наступний рейд провести в середині літа.
